Другий день Злету, 17 серпня 2001 року, розпочався для сумівців дуже рано, бо на дев'яту годину ми мали Службу Божу в соборі Cвятого Юра - головному храмі УГКЦ. Автобусами, що були прикрашені емблемами Злету, дісталися до собору, який зустрів риштуваннями, напівоновленим ззовні, але врочисто-золотавим всередині. Святу Літургію відправляв архипастир Греко-католицької Церкви Кир Любомир Гузар. Патріарх щиро привітав сумівців, бо Спілкою опікується вже давно. Тридцять два роки тому, на оселі в Елленвіл (США) отець Любомир був капеланом сумівських таборів.

У Храм Божий ми прийшли урочисто, як то і має бути на Літургії, в одностроях і з прапорами держав та Крайових Управ, звідки прибули на Злет учасники. Голоси хору підносили наші душі, тому глибоко западали в них слова проповіді про меч Божий - це не зброя з металу, а моральний приклад, міцніший і важчий за крицю. Свідченням цього для нас є життя Патріарха Йосифа Сліпого та кардинала Кир Івана Мирослава Любачівського, тлінні останки яких, сумівці вшанували відвідуванням крипти в соборі.

Свідченням сили морального прикладу були також відновлені могили стрільців Української Галицької Армії на Личаківському та Янівському кладовищах - могили юнаків, які збройно захищали незалежність України, і поклали за це власне життя. Їхні могили були сплюндровані комуністами, але пам'ять про них не змогли знищити, живе вона і понині поміж людьми, і в піснях:

На Янівськім цвинтарі
на стрілецьких могилах
на сплюндрованих плитах
синьо-жовті стрічки.

І кетяги калини,
наче кров України
проростають з могил,
де лежать козаки.

Квіти, червоні, як пролита кров, і білі, мов вічність, лягали на могили героїв. Звучала "Вічная пам'ять", капелан Злету отець Інокентій відправив панихиду.

По обіді ми мали дискусійні сесії за темами: "Україна - моя Батьківщина", "СУМ як світова організація", "Українська культура сьогодні", "СУМнет сьогодні і завтра". Дискусії були бурхливими, обговорювали те, що цікавило, і те, що боліло. Серед тих питань, які виникли - зв'язки між осередками, зв'язки між осередками і Крайовими Управами, і між країнами; яка країна є нашою Батьківщиною і чи знаємо ми її. Якщо коротко узагальнити, то сумівці з Європи занепокоєні тим, що життя їхньої організації часто обмежується лише осередком. Для сумівців Канади, особливо для старшого юнацтва, важким було питання про Батьківшину. Так вони називають і країну, де народилися, і країну своїх предків. Однак для старшого покоління сумівців з діаспори відповідь була проста: Батьківщина - це місце, куди прагне душа. Взагалі всього не перекажеш, але ці теми можна продовжувати обговорювати не лише на Злеті, але й в СУМнеті - на дискусійному форумі.

У той час, коли відбувалися дискусійні сесії, голови Крайових Управ СУМ та голова Львівської обласної організації СУМ в Україні друг Богдан Бень мали зустріч із паном Володимиром Геричем, заступником голови Львівської обласної державної адміністрації, де обговорювали питання молодіжної політики, діяльності громадських організацій і, власне, Спілки Української Молоді.

На вечерю всі йшли веселі, бо нарешті прибули інструменти сумівського оркестру "Трембіта". Про це швидко дізналися і львівяни, бо відразу ж відбувся імпровізований концерт. Оплесками дякували і сумівці, і перехожі молодим виконавцям.

Завершили цей день переглядом вистави Сковороди "Юродивий" та фільму Олеся Янчука "Нескорений", про життя і діяльність генерала УПА - Романа Шухевича. Кадри з фільму, на яких українські вояки з батальйону "Нахтігаль" стояли на Службі в Соборі Юра, викликали живу асоціацію з сумівською ранковою Літургією. Коли фільм скінчився, хтось із сумівців сказав голосно: "Давайте подумаємо!" Отаким вдумливо-серйозним вийшов цей день.