Перш за все, мене приємно вразили молитви, які кожного разу були добре організовані. Точне виконання порядку, видання цибулі за найбрудніше шатро, вбирання в повних одностроїв, про всі ці речі я лише чув, але ніколи не доводилось побачити на власні очі. Новинкою було і наступне: під час молитви один або двоє чоловік з кожної вікової групи мусіли представити себе, що було чудовою нагодою пізнати один одного, дізнатися в кого є спільні зацікавлення (дискотека!), а також надавало змогу висловитись перед великою групою людей – одна з речей в українських таборах про яку я ніколи не буду жаліти. Адже можливість бути в центрі уваги надає впевненості та практики в спілкуванні.

Між іншим, це мені допомогло під час дебату між дружинниками на тему „Австралія стала би кращою країною якщо б українці позбулися своєї ідентичності”. Я абсолютно не погоджуюся з цим, але, на жаль, дебати закінчилися потвердженням теми. Одним з важливих предметів цього табору була наша українська ідентичність – хто ми є і звідки ми походимо; що дало нам змогу зрозуміти життя українців в сьогоднішньому австралійському суспільстві. Я думаю кожен вірить, що наше культурне, історичне та релігійне походження надають свого присмаку до багатокультурного столу Австралії (і я вважаю, що цей присмак є мед з перцем). Я знаю, що кожен з нас є гордим за своє українське походження, часто розповідаючи своїм не-українським друзям про події, в яких ми беремо участь.

Другою часткою нашої ідентичності є відповідь на питання: звідки ми походимо? Ми обговорювали наших предків, здебільшого останні покоління, котрі вимушено покинули Україну під час Другої Світової Війни і були розселені по таборах у Європі; декотрі з них переїхали до інших країн світу – Америки, Канади та, звичайно, Австралії. Діти ділилися історіями почутими від їхніх дідусів і бабусь про страждання і катування, що їм довелось перейти, про виживання та нове життя в цілком чужих країнах, про прагнення збудувати громаду для звереження ідентичності і її процвітання. Більшість з нас не може і уявити, що вони пережили, але найважливішим є їхній успіх.

На мою думку, ключем до цього успіху була єдність людей, котрі залишилися правдивими до себе та створили те, що ми сьогодні маємо, те, за що ми є дуже вдячні.

Велику роль відіграла церква, бо вона збирала людей разом. На щастя, українцям в Австралії не забороняли ходити до своєї, Української Католицької Церкви поки в Україні комуністична влада переслідувала релігійність щоб знищити українську ідентичність, бо саме релігія гуртувала народ і давала людям віру та надію. Звичайно, українців не можна стримати, тож українські церкви продовжували свою діяльність, хоча секретно, та релігія залишилися міцною. Завданням було подумати та обговорити наші дії, якщо б сьогодні нашу релігію не визнавали та забороняли в Австралії.

Для мене найяскравішим моментом табору було весілля, проведене відповідно справжніх українських традицій. Всі допомагали одягнути наречену та нареченого, дружок, дружбів і сімю в якісь вишукані костюми; під час самого весілля, де ми навчилися як все має відбуватися, від моменту коли батьки хлопця і дівчини зустрічаються щоб домовитися про весілля до самої весільної церемонії та святкування опісля. Особисто, я думаю, що нареченій дуже пощастило, бо досить було подивитися на танцювання Тіма щоб зрозуміти – він буде хорошим чоловіком.

Взагалі, табір був фантастичним! Я багато навчисвя і мав змогу брати участь у різних подіях. Декілька вечорів я допізна сидів біля ватри, але важливим є те, що поруч зі мною сиділи друзі, яких я знаю з минулих таборів чи інших українських молодіжних імпрез, за які я є дуже вдячний. Можливості та досвід який я отримав лише будучи українцем набагато переважуюуть все, що я б досяг не будучи українцем, і це надає мені гордості за моє походження та українську ідентичність.

Автор: Петро Валеґа