Ось і завершився зимовий табір «Армія Тіней». Враження останнього дня – вже не з місця події, а з домівки. Останній таборовий день був настільки сонячним як і все таборування, чим ми завдячуємо один одному та нашим Героям – Армії Тіней. Тож вашій увазі – заключні таборові хроніки.

     Останній повний день нашого зимового таборування надто вже скидався на весняний. Сонце усміхалося нам ще з самого ранку, що дуже личило цьому дню, адже він мав стати мандрівним.

     Згадую свій перший і визначальний табір «Дух нашої давнини-2». Пам’ятаю практично все до дрібниць. Пам’ятаю, як сльози наверталися на очі вже під час першої свічечки, і як плакала вже за кілька днів до завершення табору. Тепер спогади про цю тугу дуже приємні. Зараз вона вже не виникає так виразно, адже тепер є дуже певна віра у наступні табори, зустрічі, імпрези, діяльність загалом.

     Здається мені, що коли останній повний день табору є мандрівним, то це таки згладжує тугу. Отож, ми помандрували до сусідньої табору Івано-Франківської області.

     Водій і водночас екскурсовод нашої мандрівки виявився дуже прикольним і не схожим на звичного гіда дядечком. Наслухалися безліч оповідок, легенд, історій про все і вся протягом дороги, зупинок, прогулянок, фотографування, обіду :)…

     Першою нашою значною точкою мандрівки стали Карпати, а саме – скелі Довбуша у селі Бубнище. Дерлися на скелі, протискувалися у печери, дивились на гірські пасма, катались на конях, грали в сніжки під сонцем – такою для когось була перша зустріч з Карпатами, для когось – початок закоханості в гори, для когось – продовження вічної любові Карпат.

     Наступним нашим пунктом став Гошівський монастир, місце паломництва українських християн. Спільна хресна дорога, молитва в церкві, вареники на обід і представлення постатей Михайла Сороки та Катерини Зарицької. Дорогою до табору зупинилися на стрілецькому цвинтарі й заспівали полеглим Героям гімн та молитву.

     По поверненню таборовиків чекала дуже корисна й цікава гутірка подруги Віри. Далі – святкова вечеря у кращих традиціях сумівських таборів.

     Гадаєте, остання таборова вечірня програма була танцями, вулицею чи розвагами? «Армія Тіней» значно вирізняється поміж попередніми таборами. Нас дуже чекали того вечора наші сусіди – через тин знаходився санаторій для ОУН-УПА. То ж цього вечора відбулася наша третя зустріч. Перша – то було представлення Спілки та перегляд фільму «Страчені світанки», друга – перегляд фільму про Степана Бандеру. Цього разу таборовики презентували тут постановку судового процесу «Городок 1932». Дебют постановки відбувся за кілька днів командою, вдруге ж більше учасників взяли участь у інсценізації. Опісля ми відбули разом з нашими друзями збірку й файно поспівали. Ця зустріч, видається, була дуже цінною та щасливою для всіх.

     По поверненні до табору розсекретили таємних друзів у теплій атмосфері, а тоді вже почалася вулиця…

     І тепер я – вдома, повна вражень і головно намірів. Стати схожою на Героїв Армії Тіней. Гадаю, те ж почуває зараз кожен таборовик, де б він не був. Адже ми – їх наступники, а наші Герої в нас вірять!

     Гартуйсь!