Наш п’ятий таборовий день – це захоплююча мандрівка Стрийщиною. Крізь мандрівку провідною ниткою проходить тематика табору. Ми мандрували задля  вшанування наших Героїв – членів ОУН та УПА, себто – Армії Тіней. Враженнями діляться писарі роїв: друг Олесь Лепетя (група «Аратта» та «Тіні НЕЗАБУТИХ предків») та подруга Віка Коляда (група «Тіні серця» та «Тіні снігу»).

     Ще вчора ми грали в сніжки і на ранок розраховували прогулятися до  лісу, та Моршин (а з ним - і наш табір) зустрів ранок із дощем і розталими стежками/доріжками/дорогами… Найактивніші з нас із самого рання готували вінки для Героїв.

     Їхали двома групами із приблизно однаковими завданнями для груп: дізнатись якомога більше про Героїв (і взагалі про історію) села, в якому буде проводитися мандрівка, налагодити контакти із місцевим населенням, провести цікаво і корисно для себе і нових знайомих час…

     Рої «Аратта» та «Тіні НЕЗАБУТИХ предків»  вирушили в село Конюхів – батьківщину  Генерала УПА Олекси Гасина разом із друзями Василем та Андрієм (відповідно бунчужний та господарчий табору). Охайність і сучасність – ось перше враження від села…

     В селі нас зустрів директор школи п. Мирон, що привітався з нами сумівським привітом «Гартуйсь!».Саме він допоміг організувати похід в музей-садибу О. Гасина та познайомив із місцевими політв’язнями. Після відвідання музею і потім ще розмови з політв’язнями ми поспілкувалися / погралися/поспівали з юнацтвом. На завершення сумівці разом із учнями школи поклали вінок до пом’ятника Олексі Гасину, і по виконанні державного гімну завершили потрійним «Гартуйсь!».
                                                                                                   (Олесь Лепетя).

     Сьогоднішній день таборування був особливим, адже ми мандрували. Групами по два рої ми вирушили в село Конюхів (на батьківщину Олекси Гасина) та Завадів, де народився Степан Охримович.

     Рої «Тіні серця» та «Тіні снігу» побували на батьківщині Степана Охримовича. Також село Завадів відвідали писар та програмова табору. Ця мандрівка вдалась дуже цікавою та пізнавальною. Спочатку водій маршрутки напівжартома назвав нас «хористами», адже ми співали в маршрутці. З цього «визнання» наших талантів можемо зробити вельми втішний висновок: праця інструктора зі співів не пропала дарма :) .

     Село Завадів зустріло нас нетиповою для сучасних сіл впорядкованістю і якоюсь «містечковістю» - чітким плануванням вулиць та чистотою. Наша гамірлива група відразу викликала великий ажіотаж у селі – спеціально для нас відкрили церкву, а вчителі у школі пішли нам назустріч і зголосилися показати могилу Охримовича, хоча ми попросили лише показати дорогу на кладовище. Відразу долучилися голова сільради, яка виявилася родичкою Степана Охримовича.

     На могилі цього вірного сина України ми помолилися спільно з вчителькою та родичами Охримовича(окрім голови сільської ради ними виявилися двоє учениць школи, що пішли з нами) і заспівали «Сего року сумні свята» та «Ой, у лузі червона калина похилилася» (що є дуже символічно, бо це одна із пісень, яку співали на похороні Охримовича). Гадаю, кожен з нас стоячи на землі, яка ховає прах цього Героя, відчув якесь особливе єднання з всіма, що віддали своє життя за волю України, і якесь велике зворушення. Згодом нас уже чекали школярі, кількість яких дещо перевищила наші очікування, але вони співали нам пісень, весело та активно бавилися і, здавалося, дуже нами тішились (якщо і не нами, то тому факту, що уроків у них вже не було :).

     В школі нас чекав ще один сюрприз – вчитель показала нам сумівські   правильники, як доказ того, що в їх селі існувала Спілка Української Молоді, яку ця ж вчителька очолювала, але 7 років тому діяльність організації, на жаль, припинилася, та хтозна – може після наших відвідин відновиться :).

     Наші рої мали змогу побачили музей Івана Франка, розміщений в хаті, де понад рік проживав цей відомий письменник і послухати цікаві факти з історії села та видатних людей, доля яких пов’язана із Завадовом. В сільській Раді нас пригостили чаєм і цукерками і всі щиро тішилися нашій присутності :).

     Ця мандрівка вдалася дуже гарною, хоч і якоюсь не зовсім передбачуваною – коли ми опинились в центрі Завадова, ми взагалі не знали що й до чого, але язик не лише до Києва доведе, а ще й добрі люди допоможуть. Саме так і сталося з нами. Закінчення мандрівки в Стрию було дуже оригінальним – з танцями на вулиці, яким, що нас дуже здивувало. перехожі не особливо дивувалися.

     А згодом ми мали теренівку пропагандистського характеру по Стрию уже «помінявшись» роями, під час якої ми клеїли оголошення з гаслами та емблемою табору. За цей день ми багато дізналися і ще більше здружилися та зблизилися. І сьогодні почала виникати думка, що скоро додому :(…(Віка Коляда).