Український кінематограф на жаль не може похвалитися великою кількістю фільмів на тему УПА. Не випадково кінотворці УРСР уникали історичної теми УПА. Це коли мова про художні фільми. Якщо я правильно пригадую, про УПА появилися досі такі фільми – діяспорна продукція “Ніколи не забуду” (в 1970 роках в Канаді).
- “Вам дзвони не грали” - (1989 рік “Галфільм” у Львові), “Карпатське Золото” (1990 рік кінофірма “Україна” - Київ), “Вишневі ночі” знімав Аркадій Микульський – “Страчені світанки” (1996). У фільмі “Атентат” (спільна продукція УККА та Олесь фільм-студіо - Київ) про Степана Бандеру є обширна згадка про УПА та фільм “Нескорений” – про Тараса Чупринку...На пальцях можна їх порахувати. Правда є кілька коротких документальних фільмів про УПА.

Так, я бачила кадри в інших фільмах випущених за часів УРСР, в яких короткі, неґативні згадки про УПА...

Ініціятиву-ідею про порядний фільм про УПА виявив ще у 1990 –му році пан Юрій Борець з Сіднею підчас побуту в Австралії відомого кіноактора Івана Гаврилюка. Зустрічалися вони у моїй присутності кілька разів. Іван Гаврилюк тоді працював над фільмом “Карпатське золото”, який разом з фільмом “Вам дзвони не грали” були єдині фільми в УРСР про УПА.

Та бажання пана Борця залишилося бажанням. Створена Гаврилюком кінофірма “Україна” не мала ні кінотехніки, ні студія, ні грошей на реалізацію фільму. А можливостей повністю чи навіть частинно фінансувати фільм тоді, не було й у пана Борця. Проєкт залежався у шуфлядах...

Ми знаємо, що найважливішим з видів мистецтва є – кіно. Справді його вплив на формування свідомости людини був, є і буде колосальним. Добрий режисер, маючи талановитих акторів, відповідну технічну базу і добрий сценарій – а найголовніше фінансування – може створити добрий й цікавий фільм. А ми же не раз читали, - я будучи у кіностудії ім.О.Довженка сама бачила на власні очі й чула, що “українське кіно гине, дійшло до повного занепаду його, дійшло до того, що добрих кінодраматургів і фільмів потрібно шукати зі свічкою.”

Але, в міжчасі 1990 і 2001 років – в Україні появився і став популярним молодий кінорежисер Олесь Янчук, який здобув собі славу фільмом “Голод 33”, з яким Олесь їздив по світі і був він в Австралії 2 роки тому з фільмом “Нескорений”. Памятаєте?

Особистий зв’язок, який так легко нав’язав з нами, діяспорцями ЗСА й Австралії, - Олесь, розвинувся в тісну й ентузіястичну співпрацю. І знову на моїх очах і в моїй присутності 5.3.2002 в Домі Молоді в Сіднеї пан Юрій Борець підносить справу фільму про УПА, бо він не задоволений всім досі накрученим й обговорює з Олесем Янчуком можливості появи фільму про УПА.

Пан Борець давно мріяв про увіковічнення свого командира Громенка (Михайло Дуда) й згинувших своїх друзів. Так, написав він свої спогади, але розумів, що то сірий матеріяль, який, якби можна було з’екранізувати – принесе молодшому поколінню справжню гордість за УПА. Постійно бідкався мені й журився - “чи збережуть діти, молодь України те національне багацтво, геройство УПА, передане їм поколінням його учасників”. Й Олесь Янчук, як головний режисер і поставовник, за підтримкою і повного фінансування фільму паном Борцем ( він таким чином став продюсером, в якого немає комерційного зацікавлення. Лише з патріотичних почуттів став кінопродюсером) – почав в серпні 2003 року працю над фільмом “ Залізна Сотня”, в основі сценарія – спогади вояка-ветерана УПА - Юрія Борця.

І несподівано Ю. Борець передає мені дві відеокасетки, тзв. “робочі моменти” праці над фільмом, за сценарієм Василя Портяка, які я з великою цікавістю три дні під ряд дивилася...і неодноразово розчулилася до сльіз від побаченого...І мені, стало зрозуміло, яка це величезна робота – оте завжди мною, улюблене українське кіно...А які бувають пригоди поза сценами при його роботі!

Я не можу писати про готовий фільм, озвучання (діджітал) якого зараз проходить в Києві. Побачені мною уривки ( а може й не всі ) увійдуть в основу фільму, який, як на мене буде найкращим фільмом, якого досі зробив Олесь Янчук!

Я побачила як під спекотним серпневим київським сонцем воювали вояки, вдягнені і в німецькі уніформи і повстанці, які під команду Олеся Янчука й його асистента режисера Михайла Шаєвича, - стріляли, вели запеклий бій. Було по 3 а то 7 дублів і все повторювалося знов...

Знімалися ці кадри біля села Ярошівка, Фастівського району у приватному кар’єрі покладів граніту – розповідав мені в понеділок 29.3.ц.р. підчас телефонічної розмови Олесь Янчук:

- “Засновники товариства “Каменяр” Володимир Деркач і Олександер Цисаренко, припинили всі роботи, щоби створити всі умови для зняття фільму. Дали і свої вантажівки для роботи! Щодня їх кар’єр ( який до болю нагадував мені своєю подібністю і положенням камінолом у Брусні Старому, батьківське наше село, знищене підчас Акції “ Вісла”) приносить їм від 5 до 6 тисяч американських долярів. З нас грошей не брали. Хотіли підтримати наш проєкт.”

Про працю над фільмом Олесь говорить з захопленням. Він розуміє, що міг тбм. “розмахнутися”, - хоч 1 мілійон австралійських долярів вже і не так багато для створення фільму, навіть в Україні. Продукція “Івана Мазепи” коштувала 3 мілійони американських долярів. - “Але, завдяки ентузіязмові і допомозі Міністра Оборони України, ґенерала Євгена Марчука, який надав на термін понад 2 місяці біля 200 вояків, які кожного дня були у нашому розпорядженні і приймали участь у зніманні спочатку під Києвом, а потім ( у жовтні і чистопода 2003 року) у Сколівському районні, Львівської Області, - ми заощадили кошти продукції, - були би вони більш величезними” – продовжував Олег...

- “Перебували ми у місцевості Тисовець – це військово-спортивна база, де приїждає зимою відпочивати Президент, Віктор Ющенко, п. Литвин і різні військові начальники. Місцевість популярна тим, що можна там кататися й їздити на лещатах. Була пробляма снігу. Гори були вкриті льодом й ми не могли в таку погоду виїхати на гору автобусами на працю та знімали окремі сцени...”

У робочих кадрах, які я бачила, - чудесна природа Карпат. Картини завороженого лісу весною переливаються в переливи осінніх барв осінню ( просто чудо!) і зимою, коли сніг вкрив смерічки й інші дерева. Краєвиди просто казка!

- “ Коли ми знімали кадри у Косівському районні на Івано-Франківщині, нам з економічною допомогою прийшов на зустріч Михайло Вишиванюк, представник президента в області. ”

Олесь Янчук каже, що: ..“у фільмі грають (знімаються) добрі актори. Наприклад Громенко – це відомий в Україні актор Микола Боклан (дуже добре виконує ролю), - Чумак – Ігор Пісний, (доволі подібний на молодого пана Борця! А який Ігор симпатичний й чудово виконує ролю.) - Сова – Олег Прималенов, - отець Кадило – Тарас Жирко, - др. Шувар – Ярослав Мука (грав Степана Бандеру у фільмі “Атентат” і “Нескорений” ) – Павук – Олесь Зубков, - Марічка – Ірина Бардакова, Катруся – Олеся Жураківська (обі студентки театрального Інституту – це їх дебют у кіно) – Когут – В’ячеслав Василюк, Міша – Дмитро Терещук, - Ксеня – Катерина Кістень, сов’єтський лектор, який попадає в полон упівців - Володимир Горянський, відомий в Україні й Росії актор. Командир Рен – відомий кіноактор-народний артист України – Іван Гаврилюк (роля дуже зворушливо і чудово виконана!)

Головний оператор фільму заслужений Діяч Мистецтв України Віталій Зимовець. Він працював над фільмом “Пропала Грамота” з Іваном Миколайчуком у головній ролі.

- “Костюми частинно позичали в кіностудії імені Довженка, а частину виготовляли самі. Всі польські мундури ми шили у військовому ателє пошиву одягу мундур ґенерала Свірчевського, копія його мундурy, що зберігається в історичному музеї в Варшаві.”

У фільмі кадри про виселенчу Акцію “Вісла”, бої повстанців з поляками, німцями, Великдень у лісі, обливаний понеділок, вихід повстанського рейду на Захід...є й повстанська любов, весілля...

Хочеться мені повторити слова заступника міністра культури з кінематографії Тимофія Кохана, який 29.3.ц.р. в інтерв’ю про труднощі в українському кінематографі в газеті “Україна молода” – сказав: …”Мені дуже імпонує Олесь Янчук, як режисер, як продюсер. Це та людина, яка замість плакати (яка біда в кінематографі - МГЧ) – працює...”

І на закінчення повідомлення про створення і майже закінчення фільму, хочу сказати, що фільм “ Залізна Сотня” – це голос тієї України 1942- 1947 років, що сильніший усіх застоїв, перебудов і русифікації...

- Незбідніла наша Україна, криниця талантів її землі, які співають славу про УПА і Ти, Україно, оживаєш!!! – тверджу після побаченого!

Нетерпеливо чекаємо прем’єри фільму “Залізна сотня” в Києві і Сіднеї. Фільм треба ще до виборів Президента просунути до глядача в Україні!

Надіюся, що долучені знимки з кадрів фільму, які робив Олександр Оверченко з України, - говоритимуть самі за себе!

пан Юрій Борець і Олесь Янчук в Домі Молоді в Сіднеї 5.3.2002.
Знимку робила Марічка Галабурда-Чигрин

МАРІЧКА Галабурда - Чигрин
Сідней 3.4.2004