нар. 26.03.1922 – † 12.12.2006

Юрій Борець (Пашковський) народився в селі Лубно, побл. Перемишля в родині Петра і Катрусі Пашковських. Мав три сестри і брата.

Вже з молоддю, парубка Юрія поніс хист і стремління не лише до господарства-бізнесу, а тим більше до любови і великої пошани до свого рідного українського народу. Живучи під окупацією поляків на українських землях, великий вплив на малого юнака мав його вуйко “Кос”, котрий попереджував свого племінника про велику значність бути вірним сином українського народу та потребу служити в інтересі народу.

Закінчуючи сільську школу, молодий Юрій вступає в торговельку, опісля чого в м. Динів, біля р. Сяну, започаткував свою першу крамницю. З вибухом війни, перенесли крамницю до Перемишля.

В 1939-ому році Юрій вступає до ОУН а відтак, в 1943-ому до УПА де переходить бойовий та під-старшинські вишколи.

Як раз на самий Свят Вечір, в 1944-ому році, в бою в Бірча, Юрій був поранений в обі ноги, та мусів лічитися в криївці повних два місяці.

Напевно, його перебут в криївці довело до його розуміння потреб таких криївок, та спільно з своєю чотою в 1946-ому році збудували поважну криївку – підземний шпиталь-лікарню-бункер на горі Хрещатій.

В 1947-ому році, будучи вже булавним в сотні Громенка, як учасник рейду УПА на захід, він з своїми друзями переходить через Польщу, Словаччину, Чехію аж до Західної Німеччини, де ховаючись в лісі їх зауважили амераканські вояки, з котрими нав’язали позитивні стосунки. Перебуваючи у Байройті (Баварія) стрічає його милу дружину Таню, котра тоді закінчувала науку матури в ґімназії, та 26-го лютого 1949 року одружуються, після чого зараз еміґрують до Австралії.

Поселується молода родина в західному Сіднею, та активно включаються в українське громадське та суспільно-політичне життя, зокрема в рядах Організацій Українського Визвольного Фронту, занимаючи різні пости у проводах ОУН та інших організацій. Завдяки його плідної праці і організаційного хисту – збудовано поважна заля для осередку СУМу – Дім Української Молоді.

Будучи одним із цільних бізнесменів міста Пенріту (на зах. Сіднею), зорганізував іменовання кілька вулиць історичних постатей українського народу – зокрема вул. Бандери, вул. Мазепи, і рівнож як пригадка свого походження, вул. Лемко. З часом, самі речники Міської Ради Пенріту іменують також вул. Борець на пошану його довголітний вклад в розвиток міста.

Автор кілька книг, а саме: “У Вирі Боротьби”, “Рейд Без Зброї”, “З Найкращими”, “УПА у Вирі Боротьби: Спогади Учасника Повстанської Боротьби, 1941-1948”… та багато інших брошур і дописів. Зокрема був жертвенним до передруку і видання історичних матеріялів для розповсюдження по Україні після їй проголошення Незалежності у 1991-ому році.

В останніх роках свого життя, пок. Юрій Борець був головним продюсерем та інструментальним у видання фільму “Залізна Сотня” – історична драма про геройські боротьби УПА на території Польщі у 1944-1947 роках.

За його працю і жертвенність, Юрія Борця–Чумака не-одноразово нагороджено суспільно-українськими організаціями, як рівнож і громадськими організаціями в Україні.

Після удару-“stroke” в серпні 2005-ому році, покійному Юрієві вже не вдалося вівідувати свою громаду. Вночі 12-го грудня, попращавшись з родиною, о год. 1.00 рано пересталося бити серце великого мужа, націоналіста і громадського діяча.

Відійшовши від провідних роль, покійний став дорадником нових змін, та завжди був готовий поділитися думками, досвідом та свого бачення про розвиток та проблем ширшої громади в Австралії, та взагалі в діяспорі, і політичної ситуації в Україні. Він постійно наголошував провідникам спільноти про вартості Українського Націоналіста – “…треба вірити в справу та діяти”.

Покійний жив словами Першого Провідника ОУН – Євгена Коновальця: “Можна бути творцем історії, або бути її жертвою...”

Покійний Юрій залишив у глибокому печалі дружину Таню, доньок Орисю і Сяню, зятів Любомира і Богдана, внучок Меланію †, Ксеню, і Оленку, рідних три сестри в Україні, як рівнож друзів націоналістів та побратимів з рядів УПА, та багатьох ближчих і подальших знайомих в Україні та по діяспорі.

Вічна Йому Пам’ять!