КАНБЕРА: Під гаслом Україна Пам’ятає – Світ Визнає! з рамен Союзу Українських Організацій Австралії - відбулася в суботу 8.3.2008 в Канбері, як для українців в Австралії, розкинених по цілому континенті, доволі величава маніфестація й вшанування пам’яті жертв, тих, хто 75 років тому згинув траґічною смертю підчас Голодомору-Геноциду українського народу.

Голодомор 1933 року – це одна з найбільш болючих і траґічних подій в історії українського народу. Цей голод не був спричинений поганим урожаєм чи іншою природною катастрофою. А був він штучний, навмисно і пляново організований московсько-большевицьким Кремлем, як засіб залякування, поборювання і фізичного знищення непокірного українського селянина та підкорення його російському диктаторському режимові та щоби знищити в душах українського народу ідеї визвольної боротьби, ідеї до самостійності України, до будови української незалежної держави. Московсько-комуністичний режим мав в пляні знищити український нарід, щоби на цьому світі з нього і сліду не залишилося. Та нас багато і не так просто й легко нас подолати !

Тереза Романів, Христина Моравська, Данило Савалага, Гриць Гузій несуть транспарент

Під сучасну пору дорога з Сіднею до Канбери чудесна, подібна до европейських автобанів. Хоч в Австралії рання осінь, чим блище ми доїжджали до Канбери природа ставала привабливішою, листя дерев вже жовтіло, а де не де й пробивалося червоне листя. В гористих місцях появлявся сильний туман, диміли гори, падав дощ. - “Невже буде дощ підчас маніфестації”, - така закрадалася думка, хоч синоптики обійцяли гарну погоду? А може це була жалібна дощова прелюдія до нашого вшанування пам’яті жертв голодомору, невже небо плакало великими сльозами за невинними жертвами тих страшних 1932-1933 років, між ними багатьох дітей?

В Канберу, де стояла спека, доходило до 29 степенів тепла, з’їхалися понад тисячу українці з Адельайди, з Мельбурна, Джілонґу, Брізбену, з Сіднею, з Нюкастлю й інших менших містечок. Навколішні дороги біля Українського Православного Центру й невеличка площа біля неї стали стоянками для авт, автобусів. Люди сходилися, з’їжджалися...

В Музеї Тисячоліття при Українському Православному Центрі (УАПЦ) в Канберрі, адміністрація Музею відкрила фото-документальну виставку, присвячену 75 річниці Голодомору-Геноциду 1932-1933 років в Україні, а яка буде експонуватися впродовж цілого 2008 року.

Ця прекрасна виставка, яка є розміщена у фоє музею, була підготовлена куратором музею, пані Любою Соловій з допомогою її мужа Ярослава і при допомозі диякона Михайла Смолинця, який надрукував матеріяли і знимки для виставки і пана Володимира Войтовича, який позичив велику кількість експонатів – фотографій, ілюстрацій і копій статей з англомовної преси.

Марічка з Любою Соловій, кураторм Музею УАПЦ

Сердечну подяку і признання висловили пані Любі Соловій сотні відвідувачів, які цієї суботи 8.3. і неділі 9.3.08 з самого ранку до 21.00 години вечора відвідували музей, в якому вже 20 років панство Люба і Ярослав Соловій, крім постійного догляду музейних експонатів підготовляють різноманітні виставки на музейні та різні історичні теми. Про Музей й його 20-ти ліття, яке припадає цього року буде на сторінках газети окрема моя згадка. Два дні перед маніфестацією і в саму суботу, на моїх очах пані Люба Соловій доповнила новими експонатами, які були привезені. Між ними чудова праця картин дочки о. Касіяна з Джілонґу.

Пані Люба Соловій говорила мені, що вона сподівається, що Посольство України у Канбері знайде можливість використати цю виставку у його дипломатичній діяльності, інформуючи дипломатичний корпус столиці і австралійський політикум про цю страшну подію, цим самим шукати підтримки у світовому співтоваристві у визнанні цієї трагедії ГЕНОЦИДОМ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ.

Похід учасників, багатьох у дуже, дуже гарних вишивках, очолили : Амбасадор України п. Валентин Адомайтіс, голова СУОА Стефан Романів й члени Управи СУОА, священики УГКЦ на чолі з Владикою Кир Петром Стасюком і священики УАПЦ на чолі з архипресвітором о. Миколою Сердюком, приподобні сестри Василіянки,  пластуни, сумівці й багато малих дітей і старшого віку Громадяни, серед них лишилося в живих небагатьох, хто пережив той голод - між присутніми ( ми зауважили і спілкувалися ) голова Громади Південної Австралії п. Іван Дністрянський і пані Надя Якобі, голова Союзу Українок ПА, колишний голова Громади Вікторії Юрко Федишин, Михайло Моравський (СУОА), письменниця  Леся Ткач, моя довголітня колєга з Радіо СБС, Оля Павлишин, теперішний редактор радіо СБС, проф. Марко Павлишин, др. Галя Кошарська,  та інші, був з нами і Олесь Постолан з Англії, - вирушив від приміщення, в якому знаходиться Амбасада (посольство) України, почерез кілька вулиць міста. Хоч було гарячо, подивогідно всі витримали ходу і дійшли до пам'ятника Жертвам Голодомору, який знаходиться біля Храму УАПЦ св. Миколая.

Були покладані вінки від Посольства України Амбасадором паном Валентином Адомайтісом, від СУОА, представників усіх Громад всіх Стейтів Австралії, Союзу Українок, Шкільної Ради, СУМу, Пласту, – (неназиваю всі прізвища, хто складав вінки) -цілі родини складали китиці квітів, і по одній квітці. Пам’ятник став горою квітів...

Соняшне проміння відбивалося в чорному мармурі пам’ятника, падало на синьожовті квіти вінків, маків, соняшників, гвоздиків, ромашок, фіялків, лілей, троянд, жита, на символічні домовини. Здавалося, що піднеслися, сплелися в тих соняшних проміннях й квітах душі мілійонів загибших над пам’ятником, які дякували українцям на кінці світа, що й вони черговий раз вшанували їх пам’ять…Що незабули помянути!

Панахиду за невинно убієнними відслужили Владика Кир Петро Стасюк й духовенство Української Греко-Католицької Церкви та Української Автокефальної Православної Церкви. Дияконував о.диякон Михайло Смолинець. Співав ансамбль Церкви УАПЦ св. Миколая з Канбери ( дириґент Петро Деряжний).

По закінченні Панахиди перед присутніми виступив голова Союзу Українських Організацій Австралії Стефан Романів. Він сказав:…”Сьогодні ми схиляємось перед жертвою мучеників Голодомору. Символічно з'єднуючись із ними в пості й молитві, ми запалюємо свічі, як знак скорботи й віри в те, що ті страшні часи більше ніколи не повторяться…".

Степан Дума кладе квіти до пам'ятника

Промовляв амбасадор України пан Валентин Адомайтіс, член Парляменту Вікторії пан Матю Ґій (Matthew Guy MP Victoria ) та член Парляменту в Канбері пан Біл Стефанік (  Bill Stefanik MP ACT). А сенатор Ґері Гамфріс ( Senator Gary Humphries, Federal Liberal member for Canberra) йшов на чолі походу, біля пам’ятника його вже не було, він мав інші обов'язки.  Промовляла Пaні Александра Кривошия – яка пережила Голод. Це був дуже зворушливий виступ вже не багатьох свідків траґедії, які залишилися живими і то в Австралії...

Перед концертом відбулася перекуска, зустрічалися знайомі, які давно не бачилися. Всіх турбувала дуже невиразна ситуація в Україні й знову якісь сильні протистояння, словесна боротьба між президентом і премєр міністром...

В залі “The Street Theatre” відбувся концерт-реквієм. Відкрив його Тарас Контек (вразив він мене своєю чудовою українською мовою, видно, що побут його в Україні до цього прислужився!) і попросив до слова Голову СУОА, який попросив присутніх вшанували пам’ять жертв голодомору 1932—1933 років хвилиною мовчання, і попросив до слова Амбасадора України п. Валентина Адомайтіса. Говорив він англійською мовою.

Концертову частину розпочав Катедральний xор Свв. Верх. Апп. Петра і Павла, Мельборн, Церковний хор “Осанна” парафії Св. Покрови, Джілонґ та Хор СУМу “Черемош”, з Мельборн під дириґентурою проф. Володимир Головка молитвами “Царю Небесний” та “Страдальна Мати під хрестом стояла”.

Крім вже згадуваних вище хорів, учасники концерту, які виступали і з’єднано і окремо: Ансамбль Православної церкви Св. Миколая з Канбери (дириґент Петро Деряжний), Жіночий хор “Суцвіття”, Сідней (дириґент Оксана Рогатин-Василик), Ансамбль духової музики церкви Св. Андрія з Сідней (керівник Василь Опришко), Маркіян Мельниченко, скрипка, Оксана Менцінська-Мельниченко, фортепіано, Марта Менцінська, мецо-сопрано, переважно виконували церковні твори.

Ансамбль Православної церкви Св. Миколая з Канбери (дириґент Петро Деряжний)

Добірка усіх пісень, музичних творів програми концерту несла атмосферу гідного вшанування річниці без гніву, але в скорботі.

Ансамбль духової музики церкви Св. Андрія з Сідней (керівник Василь Опришко)

Скорботний тон концерту був дещо розвіяний виступом світських пісень Жіночого Ансамблю “Суцвіття”, які співали про журавлі, які відлітають в далекі краї, про друзів похованих в могилі, але які змістом слів вкладалися в концерт-реквієм.

Виступ Марти Менцінської, у супроводі Маркіяна й Оксани Мельниченків з її другою піснею “ Летів пташок” випав надзвичайно. Мені здається, що виступ Марти був найкращий виступ за ввесь час, що я її знаю і чую! Як прекрасно вийшло її кінцеве “скрипка плаче, слізь немає!”, на якій майстерно грав Маркіян.

Анна Дацьків, Христина та Володимир Головко та жіночий склад катедрального хору Свв. Верх. Aпп. Петра і Павла з Мельборну також запам’ятався глядачам. Молитва “Нехай стане молитва моя”, вийшла у їх чудово.

Анна Довірак з Сіднею зачитала свій власний вірш “Вершина скорботи”. Це потрясаючий текст, в якому вона описала з розповідей пані Олі Андрущук з Сіднею “крик душ мілійонів, який до нині несеться над степами України”, але з тою різницею, що світ вже не мовчить. Якось важко було би собі уявити цей реквієм без слів очевидця, яка пережила голодомор, але через важку хворобу не була присутньою на реквіємі ! Зробила це прекрасно Анна Довірак.

Як на мене й багатьох слухачів велике вражіння залишив Ансамбль духової музики церкви Св. Андрія з Сідней (керівник Василь Опришко), який у такому складі відбув свою премєру й чудово виконав кілька молитов.

Жалібним “Вічная память” закінчився скорботний концерт реквієм. Співала вся заля...

На сцені тільки бракувало на вишитому рушнику жита, буханця хліба – символ життя і достатку, хліба, який забрали з напрацьованих рук чесних господарів родючої української землі.

Підчас жалібного співу навіювалися думки, що могили, поодинокі й спільні, в яких лежать діти, що померли, не зазнавши радости життя, - ті, могили, були, є і завжди будуть грізним обвинуваченням Москви і попередженнам та закликом до живих і ненароджених – не забути їх і прикласти всіх зусиль до того, щоби в Україні, уже самостійній, був такий лад, при якому долю нашого народу вирішуватиме наш народ, а не Москва.

На передодні нашого все-австралійського вшанування жертв Голодомору, голова СУОА відбув інтерв’ю з газетою “The Age” ( документальний відеозапис), і була подана в суботу 8.3. на стр. 3 дуже добра стаття Стевеном Валдоном (Steve Waldon) на тему Голодомору. Подаю линк: -

За відсутність іншої австралійської преси і телебачення – СУОА не може нести відповідалности.

Манолій Бурик, Володимир Войтович, Марічка Галабурда, др. Олег Лозинський, п. Іван Дністрянський, голова Громади Адельайди - ПА

Важне те, що українці в Австралії, їхали тисячі кілометрів до Канбери, неспавши цілу ніч співали на концерті молитви, віддали шану пам'яті загиблих в Голодоморі...й як сказав високопреосвященний Архиєпископ Іоан у своїй промові на подібних вшанування в 2003 році біля того ж пам’ятника:…” Хай найвищим пам’ятником мілійонам жертв України буде світлий храм нашої демократичної держави. Розбудова нової держави України, єднання всіх патріотичних сил, загальне примирення є ґарантією того, що страхіття Голодомору більше НІКОЛИ не прийдуть на нашу вільну землю...

Господи! Ти дав нам Україну. Допоможи створити порядок в ній! Пошли своє Боже благословіння на весь народ український! Пошли їм просвітлення й тверду волю подолати всі перепони, а також зрозуміння, як треба жити у виконанні Твоїх Заповітів. Ніхто і ніщо не витре з нашої пам'яті того жахом оповитого 1933 року!”

Складаю квіти біля пам'ятника