В Австралії, в її столиці Канбері вшанування пам'яті жертвам Голодомору відбулося з рамен Союзу Українських Організацій Австралії, як по майже всіх містах українського поселення в світі - в суботу 22.11.2003 року.

Похід учасників, багатьох у вишивках, між ними: приподобні сестри Василіянки, чи не всі священики УГКЦ і УАПЦ, пластуни, сумівці й багато малих дітей і старшого віку Громадяни, серед них небагатьох, хто пережив той голод, гості з України - віддійшов від Центру Канбери і дійшов до пам'ятника Голодомору. Падав, як на злість - великий дощ...

А може і небо плакала великими сльозами за невинними жертвами між ними багатьох дітей??

Було покладані вінки від представників усіх Громад всіх Стейтів Австралії – (неназиваю всі прізвища) - від Посольства України Амбасадором паном Олександром Міщенком, були і промови сенатора Боб Мек Маллона – опозиції Уряду, Сенатора Геррі Гамфрі, який прочитав листа Премєра Австралії Говарда, говорив і член Уряду з АCT Бренден Смит – Дощ кропив синьожовті квіти вінків, маків, соняшників, гвоздиків, троянд своїми сльозами...і помимо великого дощу ( багатьох учасників, ті хто не мав парасолі або хто ніс транспаренти дуже перемокли) церемонія продовжувалася...Говорив амбасадор України пан Міщенко, ( по англійськи) Голова СУОА Стефан Романів, о. Канцелєр Кенез прочитав листа Владики УГКЦ Петра Стецюка ... Виголосив і промову Архиєпископ Йоан – правлячий Єпископ УАПЦ в Австралії й Европі...Тому, що не було мікрофонів чули промови, лише ті, хто стояв перед пам’ятником. Тому подаю на сторінках газети промову Архиєпископа Йоана:….

”Сьогодні зібрала нас біля цієї символічної могили сумна і трагічна подія, яка трапилася в Україні 70 років тому, щоби пом'янути сім мілійонів невинних жертв українського народу, яких московсько-большевицький режим в Україні знищив голодовою смертю в 1933 році.

Голодомор 1933 року – це одна з найбільш болючих і траґічних подій в історії українського народу. Цей голод не був спричинений поганим урожаєм чи іншою природною катастрофою. А був він штучний, навмисно і пляново організований Кремлем, як засіб залякування, поборювання і фізичного знищення непокірного українського селянина та підкорення його російському диктаторському режимові та щоби знищити в душах українського народу ідеї визвольної боротьби, ідеї до самостійності України, до будови української незалежної держави.

І хоч Москві певною мірою вдалося досягнути своєї мети: загнати украсїнське селянство у колгоспи і в цей спосіб перетворити українського селянина у покірливого раба комуністичної системи, але змагання українського народу за незалежність залишилася йому недосяжною, бо змагання за самостійність продовжувалися під час Другої Світової війни і в повоєнних роках, у шістьдецятих і сімдесятих, аж до 1991 року, коли Україна остаточно проголосила свою незалежність.

70 років минуло від того часу, коли Москва винищила нам сім мілійонів селян. Ніхто і ніщо не витре з нашої пам’яті того жахом оповитого 1933 року!

А ті могили, поодинокі й спільні, в яких лежать діти, що померли, не зазнавши радости життя, - могили, в яких лежать українські селяни, замучені жорстоким ворогом. Вони, ті, могили, були, є і завжди будуть грізним обвинуваченням Москви і попередженнам та закликом до живих і ненароджених – не забути їх і прикласти всіх зусиль до того, щоби в Україні, уже самостійній, був такий лад, при якому долю нашого народу вирішуватиме наш народ, а не Москва.

Хай найвищим пам’ятником мілійонам жертв України буде світлий храм нашої демократичної держави. Розбудова нової держави України, єднання всіх патріотичних сил, загальне примирення є ґарантією того, що страхіття Голодомору більше НІКОЛИ не прийдуть на нашу вільну землю...

Господи! Ти дав нам Україну. Допоможи створити порядок в ній! Пошли своє Боже благословіння на весь народ український! Пошли їм просвітлення й трерду волю подолати всі перепони, а також зрозуміння, як треба жити у виконанні Твоїх Заповітів.

Вічна пам’ять невинним жертам Великого Голодомору!“

А дощ з небес так ляв, що треба було перенести продовження церемонії до Церкви ім. Св. Миколая...де вже і були мікрофони...Треба було це зробити раніше! Була відправлена Панахида за упокій душ жертв Голодомору. Співав з’єднаний хор УАПЦ Сіднею та Канбери під диригуванням Петра Деряжного.

Відтак відбувався обід учасників вшанування в будинку товариства сенйорів біля Української Православної Церкви, де був проголошений вислід завершення 33 - годинного посту – про що буде ще окрема згадка, хто брав участь в ній й як воно проходило. Відбувся і обід в залі Української Православної Церкви. Треба нагадати, що в ці дні відбувався Надзвичайний Собор УАПЦ, про що згадаємо окремо...

У Приміщенні Товариства Сенйорів, де відбулася справді прекрасна виставка хлібів, весільного короваю, булочок, печева, ітд. – організована сестрами Василіянками ( велика Вам дорогі сестри подяка і честь!) і вистава поштових значків Юрій Федик з Адельайди - ( про яку вже була згадка в попердній газеті) - програма для дітей, в якій брало участь їх аж 30 віком до 11 років життя.

Пані Орися Стефин, голова УЦШР – виготовила запитник на теми дня – й я бачила які відповіді діти давали на побачене на виставах хліба, поштових значків, був і для їх висвітлений фільм “Жнива Розпачі”. І цікаво які же відповідід діти давали...

А ще діти мали змогу ліпити пташки з тіста, такі, як були на виставленому короваї і печеві...І дехто гарно справився з того діла. Тісто було запечене і діти могли взяти собі свої твори додому! Добре, що чогось нового навчилися і ніколи не забудуть оцей страшний Голодомор.

В Австралійському Національному проходив Симпозіюм “Голодомор 1932 - 1933”. Я не була на ньому, оскільку був розпочавдя Надзвичайний Собор УАПЦ й я була на ньому...Надіюся що хтось про нього згадає окремо.

Пані Леся Ткач, з Радіо СБС в Мельбурні провела зі мною коротке інтерв'ю в якому запиталася, які в мене враження з відзначення. Мушу сказати, що добре, що воно відбулося. Беручи під увагу, що більші Громади далеко від Канбери, а Громада в Канбері не численна, і можна сказати, що може були недоліки...я вже згадала про відсутність мікрофонів, - можна було і відбути реквієм концерт ...але це все легко казати...Я все маю на увазі святкування 1000 ліття Хрещення України в Канбері...коли було багато труднощів з концертом...

Важне, що вшанування відбулося...За відсутність австралійської преси і телебачення – СУОА не може нести відповідалности, ні місцевий організаційний Комітет...Якщо ЗМІ не цікавляться темою, чи не виїжджають на місце для більшості австралійців не цікавого відбуття подій, та ще у велику дощову зливу – то за те ніхто не несе відповідальности.

Важне те, що українці в Австралії, солідарно з усією діяспорою й Україною віддали шану пам'яті загиблих в Голодоморі...й як сказав архиєпископ Йоан у своїй промові “Ніхто і ніщо не витре з нашої пам'яті того жахом оповитого 1933 року!

Церемонією біля пам'ятника провадиц Андрій Ліщинський з Канбери, Головою Комітету СУОА для відзначення памяті жертв Голодомору був др. Марко Павлишин, вияснювальні брошурки приготовив Володимир Войтович, Організаційний Комітет в Канбері очолюаля Катерина Соломко. Складалося всім сердечну подяку за вклад їх праці.

Залучені знимки Любомира Сліпецького ілюструють мною поданий перебіг вшанування Жертв Голодомору.

A стало відомо, що Пулітцерівський комітет з присудження найпрестижнішої в США журналістської нагороди вирішив не анулювати премію, яку 1932 року отримав колишній кореспондент газети "Нью-Йорк Таймс" Волтер Дюранті за репортажі з Радянського Союзу.

Дослідники історії України звинувачують його у навмисному замовчуванні голодомору 1932-1933 років, який забрав життя мільйонів українців.

Кампанію за зняття з нього премії розпочали українські організації Північної Америки. Пулітцерівський комітет погодився, що репортажі Дюранті мають - за сьогоднішніми стандартами - серйозні недоліки, але вирішив, що зняття премії з Волтера Дюранті було б надмірною реакцією. Своє рішення Пулітцерівський комітет обґрунтував, зокрема, тим, що всі основні учасники померли та нездатні відповісти на претензії проти В.Дюранті. Водночас, у заяві комітету зазначається, що голодомор 1932-1933 років був "страхітливим і не отримав заслуговуючу на те міжнародну увагу".

Отак з нами поводяться і друзі і приятелі. Може акцію треба буде продовжувати?