Головна
|
Фотоальбом:
піший
|
сплав
|
вело
|
Хотин - Кам'янець-Подільський
Табір ім.Симона Петлюри.
Неофіційно про головне.
Журналістська етика твердить: подія висвітлюється в найкоротший термін після її завершення. У випадку підсумування таборів мандрівного проекту «ІДИ ЗА МНОЮ», ми порушили цю догму. Нереально описати стан справ, коли післятаборові емоції зашкалюють, кішки шкребуть в душі за днями, які минули в позитивних переживаннях. Проходить день, другий, але… (тут включаються в розмову учасники табору, сестри Скороди – Юля та Люба). Отож, про табір ім. Симона Петлюри: творчо, незвично, всього по-трохи:)
Юля. – Слухай, Любцю, вже ось який день дома, а заплющуєш очі і здається, що ми досі на Дністрі, гребемо веслами чи дрейфуємо. І… якось живе надія, що десь неподалік буде наша стоянка на ніч, розкладання наметів, вечірня програма, і теде, і тепе…
Люба. – Ну-ну, в такому разі я би перш за все уявила наше причалювання-загрузання-в-багнюці. О, а ще корів, які, пам’ятаєш, були на нашій кожнісінькій стоянці.
Ю. – Таа, корови тут якісь дивні. Ти ще десь бачила корів, які плавають?
Л. – Прикинь, тато мені не повірив, що вони перепливали річку, як пороми. Тоді, в Заліщиках, ще коли ми не були на воді, я думала: відкину копита після п’ятиденного веслування на катамарані. Та ще й на воді! Я ж, сама знаєш, маю медаль з плавання за третє місце, після сокири і праски. Якби не інструктаж, комендант і капітани, я б і на борт не зважилася сісти. Я тобі, Юлинко, заздрю – ти була на рафті.
Ю. – Та нема чого. На рафті було важче гребсти. Здавалося, чи то руки закороткі, чи то весла задовгі. На катамарані міг бути хіба один мінус: п’ята точка терпла.
Л. – Угу, це я на своїй «п’ятій точці» відчула:)
Ю. – Слухай, мушу тебе, як таборовика, розпитати, як тобі наш сплав і програма загалом. Я ж програмова перший раз, мені важливо знати, як то збоку виглядало.
Л. – Круто, що в нас були гутірки. Ще й які! Я не пам’ятаю жодного сумівського табору із гутірками подібної тематики. Ну, в мазепинців і бандерівців точно таких не було. Здавалося, в’язання вузлів – простіше простого, а виявилося, що треба було нам великий кавалок часу і зусиль. Навіть гутірка «Перша медична допомога» виявилася потрібною на практиці у дні сплаву. А та тернівка в передостанній день. Видно, що ви хотіли перевірити наші знання з уважності на гутірках.
Ю. – А що ти думала! Це ми з командою так для вас, любих, старалися:) Вирішили нагадати дружинникам, що таке дружина ратників. Табір-то відпочинковий, але дружинники за останні роки якось надто розслабилися. А з нами ж ще юнацтво було і сумівець з Австралії. Хіба ж можна було показувати їм халявщиків. До речі, твоя гутірка з використання азбуки Морзе була шикарна.
Л. – Принаймні, приємно було, що люди листи почали писати морзилкою. Ага, доки не забула, про листи і таборову пошту. Гарно, що ми традицій листування на таборах дотрималися. Поштова скринька чого тільки варта була! Багато-хто наганяє на гру «Таємний друг», але, думаю, вона себе виправдала на петлюрівцях.
Ю. – А що скажеш про вечірні програми.
Л. – Насправді, всі бажання після цілоденного веслування обмежувалися мріями якнайшвидше стрибнути у спальник. Тільки-от команда в нас була чи то надто моторна, а чи хотіла нас добряче поганяти і врешті-решт на вечірні програми ви нас досить-таки швидко витягали. Після отих вечорів, як ото Купала, «Вулиці» або просто вечірнього чаювання із співами біля ватри прибувало сили на весь наступний день.
Ю. – О так, знайомі відчуття…
Л. – Ну добре, а як наші рої збоку виглядали?
Ю. – Умм… Рої, рої… Люди на таборі просто як на підбір були. Приємно, що наша внутрішньотаборова «петлюрівська» спорідненість, яку ми виробляли п’ять діб, не зникла і в останні два дні, в Хотині та Камянці-Подільському, коли були об’єднані три табори докупи. А ще, я думала, буде складно вжитися в одному рої п’ятнадцяти- і тридцятирічним. Все було окей чи мені здалося?
Л. – Звісно окей, ми що не коні:) Юль, ти ще не казала, що тобі, найбільше запам’яталося?
Ю. – Ну, окрім першого досвіду бути в складі таборової команди та написання таборових наказів, згадую наш пісенний виступ на тому купальському фесті в не-пам’ятаю-якому-районі Чернівецької області. Не дочекаюся, коли відео і знимки переглянемо, бо то, мабуть, була бомба. О, а ще наші люксові сніданки-обіди-вечері, «Вйо кокоси» й інші сміхотворні таборові жарти-анекдоти, дощі в Камянці і промоклий намет… Що там ще було, ану нагадай…
Л. – Сплавляння-дрейфування по Дністру, коли ми співали в дві рафти і два катамарани. Я стільки нових пісень почула. Дністер, певно, вплинув на наші приховані творчі чакри.
Ю. – Що маєш на увазі?
Л. – От хоч би співи друга коменданта чи складання драми на тему «Наш Дністер» роєм «ГребешТи», вірші про наш сплав, і т.п. Вранішні руханки. Стійки з очікуванням знайомства з дністровською «чупакаброю». О, пам’ятаєш, нашу купіль в жилетах посеред Дністра і як потім декого з нас витягали на борт…
Ю. – Гі-гі-гі, видовище було ще з тих! Мало не забула головне: гутірки-дискусії про Мазепу, Петлюру та Бандеру. Юнацтво в ролі Богдана з Арсеном задали дружинникам джєзу. Ну дали, хлопці, ну й дали. Маємо майбутнє, що ще тут скажеш!
Л. – Будемо просити Крайову Управу, щоб наступного року зробили подібний проект.
Ю. – Будемо! Хоч уже:
«Гартуйсь! Вельмишановна Крайова Управо СУМ в Україні! Дякуємо за ініціативу та сприяння в проведенні мандрівного проекту «ІДИ ЗА МНОЮ». Щиро вдячні за можливість взяти участь у ньому.
А тепер без офіціозів – хочемо ЩЕ!!!»
