4 - 10 липня у Закарпатській області проходить мандрівний табір СУМ в Україні “Шляхами Срібної Русі”.

     Ось уже пройшла уже половина табору, тому команда табору підготувала для вас коротенький звіт та фото.

     Отже, 4 липня таборовики зі всієї України прибули до селища Воловець. Цього року таборує 15 сумвців з Києва, Дніпропетровська, Тернополя, Львова, Калуша, Івано-Франківська.

     Перша ночівля пройшла у Воловці. Vаємо два рої - “Закарпатські медведі” та “Беркути”. Нам пощастило ночувати у хатині лісника, бо вже опівнчі почався дощ, тому довелося відмовитися від ідеї піти в гори. Вранці, 5 липня ми вирушили до санаторію Карпати, де досі зберігся замок Шенборнів. Цей казкової романтичної архітектури замок близький за стилем до ренесансу французьких замків був побудований в 1890р на місці дерев'яного мисливського замочку в урочищі Берегвар. Багато архітектурних форм будівлі має астрономічне значення - у ньому є 365 вікон, 52 кімнати (кількість тижнів), 12 (місяців) входів та дуже багато димарів. На південній башті розташований годинник. А ще тут є джерело краси, за легендою, хто вмиється водою з цього джерела — помолодшає на 10 років. Вмилися там усі таборовики :)

     Наступною точкою нашої мандрівки стало село Чинадійово, яке розташоване в долині річки Латориця. Сюди ми помадрували того ж дня пішки, погода сприяла. У цьому селі є чудовий замок Сент Міклош, який зараз намагаються реставрувати та створити культурно-мистецький і туристичний центр. Двоповерховий замок збудований в романському з двома кутовими баштами та невеликими вікнами-бійницями. Товщина стін тут понад 1м. Вразив нас у замку найбільше екскурсвовод, якого ми точно не забудемо ніколи — він розповодідав нам історії про жертовне кохання, любов до Батьківщини та ще багато усілякої всячини. Замок останні кілька років був у жахливому стані, місцеві жителі зробили тут сміттєзвалище. Сьогодні ним опікується подружжя Бартош, яке взяло пам'ятку архітектури в оренду. Не дивлячись на те, що будівля була практично зруйнована, їм вдалося уже багато чого відновити. Тут проходять світові мистецькі симпозіуму, культурні заходи, сюди приїздять художники з усього світу,аби привернути увагу до замку та зібрати кошти для його реставрації.

     У Чинадійово ми заночували на мальовничому березі річки, погода була теплою, а вечеря смачною, однак вранці знову почався дощ. Після сніданку ми помандрувала до місцевої Греко-католицької Церкви, у якій зберігається хрест на дереві, який лісоруби виявили, коли намагалися розколоти цю деревину. А дощ все посилювався... ми вирішили добиратися до м.Мукачево електиричкою, та не судилося:) Ми переплутали зупинку електрички з пероном і вона нам звісно не зупинилася. До Мукачева сумівці доїхали лише по обіді маршруткою. Дощ ще лив і лив, поки ми шукали пристановище для ночівлі, то зовсім змокли. Відігріли та напоїли нас теплим чаєм сестри-служебниці, а заночували таборовики в гуртожитку для дівчат, котрі навчаються в угорському ліцеї. Це дуже красивий будиночок майже у центрі Мукачева.

     Сьогодні ми продовжуємо нашу чудову мандрівку контраверсійним Закарпаттям. Рої мають теренову гру по місті, а подруги програмова та інформаційний референт готуюють для вас уже свіженький звіт про цікавий та незабутній табір сумівців по чарівному та такому незбагненному Закарпатті.

Інформаційний референт табору Вероніка Саврук
Пограмова табору Віка Коляда

Фото з мандрівного табору. Ч.1.

Враження таборовиків про табір “Шляхами Срібної Русі”

     “Старі та нові друзі, цікаві місця, гори та хмари. Міста Закарпаття вражають різноманітністю національностей та культур, а дощ дає відчуття реальності” (Таня Колесник, Вінниця)

     “Наше таборування є дуже цікавим та веселим. Сподобалася чудова природа у Воловці та гори. Надзвичайні враження від екскурсії в Чинадійовському замку. Наразі все, що відбувається на цьому таборі мені до вподоби”. (Таня Денис, Тернопіль)

     “Ось уже четвертий день я на таборі, а почуваюсь так ніби прожила одну єдину мить. І ця мить дійсно була прекрасною. Ми подорожуємо найкращими місцями Закарпаття. Та головне навіть не те, які місця ми відвідуємо, а ЯК ми це робимо. Кожен день робить нас ріднішими, ми намагаємось допомагати одне одному, підтримувати. Мені здається, що я вже починаю сумувати за табором, хоча попереду у нас ще декілька днів. Спасибі всім-всім-всім.” (Катерина Девдера, Вінниця)

     “Загалом табір цікавий спілкуванням з людьми, які поруч. Цікаво пізнавати край, у якому ми перебуваємо. Незважаючи на не дуже сприятливі погодні умови, мандрувати дуже подобається. Особливо сподобалося у замку Шенборнів на Закарпатті, а також прогулянка Мукачевим. Мукачеве нагадує мені типове європейське містечко. Інша мова і місцевий чс створюють враження перебування десь у Європі”. (Оля Кошицька, Львів)

     “Враження від табору в мене найкращі. Особливо запам'яталася вечеря, яку зготував рій “Закарпатські ведмеді”, “прогулянка” під дощем та перебування в гуртожитку для угорських учнів”. (Олег Степанов, Підволочиськ)

     “З СУМом — не сумно! Саме ці слова можуть найкраще висловити мої враження від мандрівного табору. Всеукраїнський табір дає нагоду запізнатися з різними цікавими людьми. Ми там, де все не так, як вдома. Таборування залишає в душі невимовну радість, яка, як горнятко кави, наповнює душу життям”. (Сергій Радченко, Львів)

     “Приємно, що не зважаючи на негоду ми знаходимо місця для ночівлі і приготування їжі, де можемо таборувати в більш-менш комфортних умовах.” (Денис Степанов, Київ)

     Отже, два дні в Мукачево не минули дарма. Найперше ми відвідали перлину Закарпаття – Мукачівський замок «Паланок». Збудований для охорони і контролю торгових і воєнних шляхів, він відіграв важливу роль у становленні Мукачева. Саме з ним пов'язують і походження назви міста. Місцеві мешканці розповіли нам дві легенди: одна – про те, що місто будували в тяжких муках, інша — що нібито під замком на річці Латориці були млини, де мололи зерно на муку і назва походить від слова мука.

      Опісля таборовики активно зайнялися розвідкою та опитуванням місцевих жителів. Два рої мали відшукати у місці задані точки – а це дуже красиві та відомі місця Мукачева. Місто та його околиці відомі своїми монастирями. Це Мукачівський жіночий православний монастир, у якому зібрано величезну за кількістю книг бібліотеку; Домбокський жіночий православний монастир, Ракошинський чоловічий православний монастир. На жаль, усі відвідати нам не вдалося, однак в монастирі на Чернечій горі ми побували.

      Окрім того, кожен рій мав сфотографувати щонайменше 10 пам’ятників та 10 церков. Завдання виконали всі, ба навіть перевиконали. Адже місто багате на пам’ятники та сакральні споруди. Щонайцікавіше – на Закарпатті зустрічаються такі несподівані пам’ятники як сажотрусу (м. Мукачеве) чи ліхтарнику дяді Колі (м. Ужгород). Напевне, закарпатці цінують працю людей, які щодня трудяться на благо інших.

     Ритм життя тут помірний та розважливий. Вже після 19:00 ви не вип’єте кави у місцевих кав’ярнях, бо всі вони зачиняються. Закарпатці рано лягають спати і рано встають, робота тут кипить уже з 7 ранку. Можливо, це пов’язане з тим, що люди тут звикли жити за європейським часом. І як вони не плутають?

     Для теренівки по місту, подруга програмова склала запитальник, за яким місцеві мешканці мали відповісти на кілька запитань. Найбільше вражає те, що дуже мало закарпатців ідентифікують себе як українці, а Закарпаття як землю, яка історично є Україною. Більшість називає себе русинами. Також часто тут діти з малечку вивчають угорську, є спеціальні дошкільні заклади, ліцеї. А все з однією метою – в майбутньому виїхати вчитися за кордон. На жаль, опісля вони вже не повертаються в Україну. Закарпатці, як і більшість українців, не задоволені політичною ситуацією в Україні, але усі вони дуже люблять свій край.  

      З казковим містом Мукачевом нам довелось прощатись удосвіта, коли ранкова прохолода, і сонце не пече. Ми вирушаємо до однієї з найважливіших точок нашої мандрівки, а саме Красного Поля (біля Хуста), де у 1939 році відбулася битва між військами Карпатської України та Угорщини . На самому Красному Полі у вирішальному бою з мадярами загинуло близько 150 молодих (від 16 до 21 року) семінаристів та гімназистів. Сьогодні тут збудований меморіал. Сумівці  вшанували пам'ять загиблих воїнів, поклавши вінок до могили загиблим воякам та ушанувавши їхню пам'ять молитвою і хвилиною мовчання.

      А далі ми вирушили в Хуст. Водії з радістю зустрічали нас, сигналячи та вітаючи групу сумівців з синьо-жовтим та червоно-чорним стягами. Дорога була не дуже далекою, однак стояла спека. Тому ми добряче натомилися. В Хуст прийшли уже далеко за полудень. Розбили табір поблизу річки, і ввечері почалася злива. Та найцікавіше попереду – на нас чекала нічна виправа. А все через електричку до Ужгорода о 3:30. Після грому та зливи ми збирали намети і о 2 ночі напівсонні та у сутінках, пішли до вокзалу. Після нічної прогулянки багато прокинулись уже в Ужгороді. Це місто вітало нас теплим літнім ранком і ароматом запашної кави. Закарпатці уміють готувати чудову каву.

     І в Ужгороді ми завітали до Сестер-Служебниць. Взагалі це чудові та щирі люди, котрі завжди допоможуть. Монахині нам розповіли про засновницю свого згромадження сестру Йосафату і на згадку усім таборовикам подарували медальйони із зображенням святої Тарасикії, яка є покровителькою молоді.

     В Ужгороді на нас чекало також багато приємних несподіванок. Це місто зачаровує… Саме тут розляглася найбільша у Європі липова алея, довжиною майже 2,5 км, яка протягається вдовж річки Уж. Повірте – відчуття неперевершені – спекотного дня заховатися у затінку липи на березі річки, так можна мандрувати і весь день. Звісно хотілося б побувати тут саме у час цвітіння липи. Відчуття, мабуть, незабутнє (це на майбутнє усім-усім). Цент Ужгорода – маленький витвір мистецтва, тут поєдналися різні стилі та еклектичні споруди. Буквально на одній площі, неподалік розташовані синагога (тепер це Філармонія), кафедральний Собор УГКЦ та Римо-католицький храм. Маленькі затишні вулички, легкий присмак кави, цікавість та неординарні люди… все це Ужгород – місто, де не вистачає хіба що моря.

     В Ужгороді ми відвідали катедральний храм Української Греко-Католицької Церкви, де зберігаються мощі Блаженного Тердора Ромжі, єпископа Мукачівського. Папа Іван Павло ІІ під час візиту в Україну проголосив його Блаженним. Храм УГКЦ – один з кращих архітектурних ансамблів Ужгорода, тут також є резиденція мукачівських єпископів. Під Греко-Католицьким кафедральним собором – найбільше в Україні поховання священиків та мучеників. У криптах багато поховань ще досі невідомі, оскільки радянська влада знищила усі архівні документи.

     В Ужогороді ми відвідали замок, який виявився дуже цікавим для історичної частини нашого табору. Саме тут кілька експозицій присвячені Карпатській Русі та діяльності Августина Волошина. Тут зберігаються одяг отця Августина, оригінали документів, листів, газет, поштівок тощо.

     Історія власне середньовічного замку налічує понад тисячу років. Упродовж століть замок неодноразово перебудовувався згідно з вимогами фортифікації середньовіччя. До наших днів із найдревніших споруд його збереглась лише частина фундаменту, сліди якого можна бачити в підземеллях, а також фрагменти карнизів з романським орнаментом. Нині у замку – краєзнавчий музей. У фондах закладу зберігається близько 120 тис. пам’яток. Тут є рідкісні рукописи XIV-XVII ст. («Мукачівський псалтир» XIV ст., «Королівське Євангеліє» тощо). Цікавою тут є кімната, яка присвячена Греко-Католицькій семінарії – 1755р. імператриця Марія-Тереза передала замок Мукачівській єпархії. Тут було відкрито духовну семінарію, а в музеї замку можна побачити покої і приймальню ректора.

     Цього дня ми заночували на березі річки Уж, де і закрили табір «Шляхами Срібної Русі». Варто зазначити, що враження в таборовиків про табір були неоднозначні – нарікали на не дуже добру організацію, відсутність дисципліни, погану погоду. Однак ще одна частинка незбагненної України відкрилася нам, ні для закарпатців, ні для нас – ці сім днів не пройшли на марно.

Фото з мандрівного табору. Ч.2.

          Враження:

     Денис Степанов, комендант табору

     Це був лише мій другий \мандрівний табір, тому багато не напорівнюєш. Проте однозначно можу сказати, що «Шляхами Срібної Русі» для мене був значно насиченішим, ніж «Іди за мною ім. Івана Мазепи». Все змінювалося, було більше динаміки, ніж 2 роки тому. Чи це пов'язане з тим, що тут я був комендантом, чи зі специфікою регіону, чи з особливостями програми сказати важко, мабуть, все в комплексі.

     Як воно бути комендантом? – Нелегко, проте цікаво. Усвідомлюєш відповідальність не тільки за себе, але й за всіх таборовиків. Є бажання якомога швидше виправити помилки, що були зроблені при підготовці табору, однак «форс-мажори» заважають. Від цього стає соромно, проте  з'являється азарт зробити щось краще. Тепер не знаю, чи буде цікаво таборувати і не перебувати в команді. Проте, було усвідомлення малого досвіду. Але звідки йому взятись, як не з процесу набивання гуль? Нажаль, не тільки своїх.

     Враження від табору в цілому? – Він був сумівським, з 15 осіб лише для однієї людини це було знайомство з СУМом, і мені здається, що воно було позитивним.

     А два дні у Мукачево зробили його майже рідним, і я хочу туди повернутися ще. Тай хіба можна познайомитись з таким регіоном як Закарпаття лише за 7 днів? Тож, до нових зустрічей Закарпаття, всього тобі найкращого, Срібна Земле!

          Денис Кравченко

     Їдучи на цей мандрівний табір, я так само як і всі решта мав певні очікування. Деякі з них справдились, частина – ні. Маршрут табору не повідомлявся, та все-таки я готувався до мандрівки здебільшого горами. Погодні умови передбачити не можливо, але безпосередньо перед від’їздом налаштувався на дощі. Закарпаття як регіон було для мене маловідомим, тож, окрім всього іншого, я очікував пізнати цей край, бажано з кращого боку. І найбільш важливим моїм очікуванням від табору було спілкування в СУМівському колі. Адже я знаю, що це означає дружню атмосферу, повсякчас гарний настрій і посмішки навколо, нові знайомства і нових друзів.

     На жаль, далеко не всі мої очікування справдились. В чомусь завадила погода, в іншому – втома, а часом сама атмосфера в колективі залишала бажати кращого. Чи міг би бути табір кращим? – Безперечно міг би. Погодою керувати ми ще не навчились, але ж передбачити «план Б» на випадок її примх цілком можливо. Бувало так, що приїжджаючи в місто, ми навіть не уявляли, де можна знайти місце для таборування. А варто було б мати мінімум 2 перевірених варіанти. Напевно, я не маю права так писати, бо говорити завжди легше ніж робити, та все ж не стримався і написав, бо злива в Мукачево не мала б стати для нас аж таким сюрпризом. Разом з тим я дуже вдячний др.коменданту за те, що він зміг зв’язатись з потрібними людьми і знайти нам не лише дах над головою, а навіть дуже комфортні умови на 2 ночі.

     Від м.Мукачева і від тих 2 днів, які ми там провели, маю в цілому гарні враження. Міні-квест по місту стимулював нас до того, щоб ми дізнались про Мукачево більше, і це частково вдалося. Сподобалось також представлення роїв, особливо пісня про рій «Беркути», яку подр. Леся склала за якихось 10 хвилин. Серед вражень про Мукачево згадується також екскурсія до замку «Паланок». Відвідавши його вдруге, тепер з екскурсоводом, я набагато повніше усвідомив його історичну і стратегічну роль.

     Найприємніші враження від табору пов’язані з перебуванням в колі СУМівців – спільні приготування їжі, нічні стійки, всілякі сумівські ігри та забави, подарунки від таємних друзів. Це все робить таборування чимось особливим, згуртовує людей. Може, і не весь час колектив був дружній і згуртований. Траплялись і суперечки. Та все ж атмосфера згуртованості була присутня, і це тішить. А також великим позитивом цього табору для мене є те, що я познайомився з людьми, яких хотілось би бачити в майбутньому ще і ще.

          Сергій Радченко, Львів

     З СУМом не СУМно – саме ці слова найкраще висловлюють мої враження від мандрівного табору. Всеукраїнський табір дає можливість познайомитися з цікавими та надзвичайними людьми. Ми там, де все не так як вдома, – захоплююче та вражаюче. Адже кожна дрібниця, час, мова, національності викарбовують в душі незабутні спогади, невимовну радість, яка як горнятко кави, наповнює життям.

          Таня Колесник, Вінниця

     Старі та нові друзі… цікаві місця. Гори та хмари. Міста Західної України вражають розмаїттям національностей та культур. Дощ дає відчуття реальності. Гарний настрій. Збірки та накази. Смачні сніданки. Є для чого жити.

          Оля Кошицька, Львів

     Загалом табір цікавий. Цікавий спілкуванням з людьми, які поруч. Цікавий пізнанням того краю, в якому перебуваємо. І не зважаючи на не дуже сприятливі погодні умови, мандрувати дуже подобається. Особливо сподобалось у замку Шенборнів, а також прогулянка Мукачевом. Це місто дуже нагадує типове європейське містечко. Інша мова, інший час створюють враження перебування десь у Європі.

          Леся Скорик, Дніпропетровськ

     Незважаючи на те, що погода хороша лише через день, настрій незмінно хороший завдяки веселій і дружній сумівській спільноті. Кожен таборовий день – ніби три, або й чотири звичайних дні. За цей час ми вже встигли пізнати історію Закарпаття (замки Шенборнів, Сент-Міклош…), а також познайомитися з незвичайною мовою місцевих мешканців, адже рої отримали завдання збирати діалекти.

          Олег Степанов

     Цей таборовий тиждень пройшов неймовірно швидко, але повернувшись додому, здається, наче минув місяць...Мені дуже сподобався цей табір і я впевнений, що він надовго закарбується в моїй пам'яті. Це була моя перша подорож Закарпаттям і маю надію не остання; цей мальовничий куточок України мене вразив своєю відмінністю від інших територій нашої держави, неприємне враження викликало спілкуванням із місцевим населенням, яке не вважає себе українською нацією...

     Ще сподобалось мені екскурсії в Мукачівському та Ужгородському замках, та й прогулянки цими містами. Останнє місце таборування було не далеко від місця проведення рок-фестивалю в Ужгороді, музика, яку було добре чути в таборі, мені сподобалась, але стійка цієї ночі була жахливою... як же хотілося спати). Загалом, табір справив на мене позитивне враження, то ж наступного року я також планую вирушити в мандрівку, бо з СУМом – не сумно!

          Девдера Катерина, Вінниця

     Табір схожий на оду єдину мить, і ця мить є дійсно прекрасною. Ми подорожуємо найцікавішими місцями Закарпаття. Та головне навіть не те, які місця ми відвідали, а те, як ми це робимо: маємо «таємного друга», щовечора співаємо біля таборової ватри, граємо в мафію, наприкінці дня запалюємо свічку і говоримо про враження від пережитого.

     Кожен день робить нас ріднішими, ми намагаємося допомогти та підтримати один одного. І мені, здається, я вже починаю сумувати за табором, хоч попереду ще кілька днів. Спасибі усім, усім, усім!   

Словничок для туристів (це лише кілька слів з багатющої закарпатської говірки)
Туйко – тут
Кіко – скільки
Помеч – допомога
Звідав – бачив
Городина – паркан
Бігляк – праска
Копачка – лопата
Буля, крумплі, ріпа – картопля
Пазирати, никати – дивитися
По 'йти – іти
Біган – плаття
Футболки – кросівки
Клебанка – панамка
Вітак - наплечник
Топанки – туфлі
Фосики – шкарпетки
Няньо- батько

Верета – простирадло
За 'головок – подушка
Феделка – кришка
Біґльовати – прасувати
Райпачка – дошка для прання
Щупки – гарбузові зернята
Сабівка – швачка
За 'умниці – сережки
Монисто – намисто
Бісаги – торби
Цируза – олівець
Лек вар – повидло
Цімбо'рка – подруга