Відновлення Української Державности в 1941 Році

     Війна між німецькою і московсько-большевицькою потугами була використана Організацією Українських Націоналістів для боротьби за державність українського народу, за його визволення і закріплення вільного життя. Умови для здійснення цього пляну були дуже важкі. Поміж однією і другою силою не було порожнього місця, не було території, яка не була б контрольованою однією з тих потуг. Та не вважаючи на цей факт, організація вирішила поставити свої принципи незалежно від плянів названих чужих сил.

     В перших днях війни показалася перевага німців. Московські сили відступили. Німці не були ще закріпленні в терені адміністративно. Військова окупація вимагала негайної адміністративної влади. Цю обставину використала ОУН, яка ще до війни Німеччини з Москвою приготовила у Кракові українську еміграцію і кадри ОУН в Україні до державницької акції. За кордоном постав Український Національний Комітет, завданням якого було включати в боротьбу теж інші середовища українською визвольною боротьбою настроєної суспільности. Рівночасно при німецькій армії, що не все вела політику згідну з німецькою національ—соціялістичною партією Гітлєра, були організовані Дружини Українських Націоналістів, очолені /в тому часі/ сотником Романом Шухевичем і майором Побігущим – Реном.

     Крім того були огранізовані Похідні Групи ОУН, завданням яких було проникати негайно після виникнення війни з СССР на терени окуповані німцями і реалізувати революційні пляни ОУН. Кожна область України мала призначену групу, в якій вона мала діяти, виконуючи накази Проводу ОУН.

     Війна, що почалася 22 червня,1941-го року, не заскочила ОУН непідготованою. Організація почала свою дію автоматично з названою датою. Вже в перших днях війни Похідні Групи ОУН з'єдналися з кадрами ОУН в Україні, що переводила чистку терену від моськовських агентів і творили відділи міліції, як для охорони населення так і для порядку в місцевостях, ще не окупованих зовсім німцями.

     До Львова прибула частина Проводу ОУН на чолі з Ярославом Стецьком, місією якої було творити тимчасовий уряд української держави. Не зважаючи на факт, що німецький уряд не був схильний визнати становлення української держави, а волів творити колоніяльну адміністративну одиницю німецької імперії, тимчасовий уряд, визнаний Установчими Зборами у Львові, проголосив відновлення української держави 30 червня 1941 р. В приявности військового відділу Дружин Українських Націоналістів, очоленого Романом Шухевичем.

     Крайовий Провід ОУН, очоленний Климовим—Легендою, потрапив включити до співпраці майже всі середовища української спільноти для опанування державної адміністрації. Ця адміністрація, міліція і військові відділи, формовані в перших днях проголошеної державности проіснували до вересня 1941 р. І хоча премієр уряду Ярослав Стецько був арештований німецькою владою вже в перших днях після відновлення української державности, низові клітини уряду працювали аж до вересневих арештувань обласних і провітових керівників та представників адміністрації.

     В перших днях відновлення державности її визнали духові провідники українських Церков: Митрополит Полікрп від Православної української Церкви і Митрополит Андрей Граф Шептицький від української Католицької. Визнали її теж і українські політичні партії, що в часі московської окупації були нечинними або самі себе розв'язували. Навіть конкоруюча з ОУН під проводом Бандери – ОУН. Мельника не протиставили себе актові 30 червня 1941 р., але в перших днях вичікувала дальшого перебігу подій.

     Одначе арешт уряду відновленої української держави, його голови Ярослава Стецька, а згодом відставлених до адміністрації кадрів ОУН і висилка їх до концентраційних таборів, викликала паніку серед угодовських кругів української інтелігенції і підчинення її у формі Українських Комітетів Краківському Допомоговому Комітетові, що погодився на ролю посередника між німецькою владою і цивільним населенням Західньої України. Ця резигнація УДК із позицій, які висунула ОУН, поділила українців на два табори: безкомпромісовий табір революційних мас і табір малої групки опортуністів, що особисту безпеку поставили вище фронту боротьби за державність.

     Боротьба за державність у формі революційній наростала в міру організування кадрів та в міру німецьких виступів проти українських патріотів і визиску широких мас народу. Грабунки, вбивства, карні експедиції викликали приспішену потребу організування армії. Німці використали польську тайну поліцію і московські недобитки НКВД, що залишилися в Україні для поборювання українських націоналістів. Війна мусіла розвинутися на два фронти за українську державність почалася з тією хвилиною, коли ОУН була вже готова покликати до дії УПА. Процес збройної війни був закономірним розвитком подій. Український нарід мусів взяти у свої руки долю свойого майбутнього, а в першу чергу реалізація АКТУ 30 червня 1941 р.