Програма табору старалася зв’язати славне минуле українського козацтва з подіями сучасної України. Впродовж двох тижднів сумівці довідалися що славний козацький дух минулих часів далі існує і діє на Україні, і тут, далеко від Запорізької Січі, і впродовж тих тижднів по оселі лунав спів таборової пісні “Разом нас багато” і кант “Отакі Ми Козаки”.

Табір перетворився виглядом і духом на Запорізьку Січ. Стяги і бунчуки маяли по ґанках кімнат. Кімнати були прикрашені булавами, шаблями та різними ручними виробами таборовиків. В перший день табору по кімнатах відбулися козацькі ради, на яких кожна кімната вибрала свою козацьку управу – отамана, бунчужного, писаря, хорунжого, та обозних. Після першої ради, козацьку раду скликала кімната коли вона вважала що була потреба, за демократичними принципами козацтва. Кожний член управи впродовж каденції мусів виконувати свої обов’язки: отаман скликував збирки, бунчужний ніс бунчук а хорунжий стяг кімнати, писар писав стійну газету кімнати, а обозні пильнували зброю кімнати (зброя складалася із водяних бальонів, необхідні у випадках потреби йти в бій.

Першого дня також на таборі посадили жолудь, з якого виріс Запорізько-козацький Дуб. (Запорізький Дуб існував на Хортиці понад чотириста років, а кілька років тому згинув і його зрізали.) Таборовий Запорізький Дуб ріс надзвичайними темпом. Його поживою були добрі діла і користування українською мовою таборовиками. Він переріс перший дах команди табору і згущувався листочками добрих діл і жолудями мови якими дітей нагороджувала таборова білкочка.

Впродовж табору команда старалася дати таборовикам почуття як жилося козакам і козачкам у древній Україні. Таборовики займалися риболовством над річкою, ходили прогульками в ліс збирати ягоди і вчилися стріляти з лука. Вони навчилися глину здобувати і зробили собі глечики які пеклися 48 годин у домашній печі на дворі. Вони навчилися про козацькі думи і кобзарів. Нв днях загостили на табір друзі Павло Данилів й Юрій Наконечний. Друг Юрій вчив стріляти з лука і діти довідалися що за козацьких часів якщо вони не впіймали м’яса то не їли м’яса. Друг Данилів привіз таборовикам цілу оркестру в чимайдані і розповідав як кобзарі ходили по Україні і зберігли козацьку історію в думах. Найстарші дівочі рої табору, Віночки і Помаранчеві Русалки віком 10-12 років з допомогою подруги Богданни Волянської авіть написали оригінальну думу про таборове життя.

Відбулися також походи таборових козаків на канойках і на конях, та перегони козацьких чайок у басейні. Щоб фізично приготовлятися до походів, таборове козацтво кожшого ранку вправляло козацькі військові вправи, які дуже похожі на карате. А звя’завши минулі часи з сучасними подіями, таборовики вчилися про демократичні процеси і голосували в макінованих виборах, а тоді демонстрували щоб здобути свій вибір.

Найкращі риси українців – дружність, відвага, віра в себе і в Бога, демократія, єдність, чесність, і творчість – були втілені в козацькому роді. І цей дух на степових вітрах повіяв на оселю СУМ в Еленвілі та ожив тут за океаном, як і недавно на Майдані Незалежности. Таборовики і команда з’єдналися, і на два тиждні створили одну велику козацьку родину. Команда має надію, що цей дух таборовики взали з собою додому і будуть його ропосюджувати по всій українській громаді.

Команда табору “Помаранчева Січ” працювала в складі: Комендант – Оксана Дуда, Головний Виховник – Оксана Боднар, Писар – Леся Гаргай, Бунчужний – Маркіян Щур. Виховний Склад – Лариса Балко, Христя Бігун, Маріяка Василик, Богданна Волянська. Обозними табору були Андрій Леськів і Андрея Попович а впорядниками були Христя Бзовицька, Адам Климко, Христя Мельник, Наталя Сурмачевська, Христя Харук, Петро Цапар, Данило Шпигульський, і Лідія Яцевич. Медична опіка були Деббі Шафран і Патрик Лаутеншлагер.