Це колись молодіжна організація була єдина - комсомол. Із нею всім все було зрозуміло. Зараз у активної частини молоді вибір є, інша справа, що зорієнтуватися часом непросто. Про те, що таке СУМ - Спілка української молоді - і чим він живе сьогодні, читачам "України молодої" розповідає голова Світової Управи СУМу Юрій Наконечний, який нещодавно приїжджав на батьківщину зі Сполучених Штатів Америки.

Пане Юрію, то чим принципово відрізняється очолювана вами організація від, наприклад, так само відомого "Пласту"?

Тим, що ми не відмежовуємося від політики і не задекларовуємо себе аполітичними. Взагалі ж ідейне гасло СУМу - "Бог і Україна!", тож у роботі акцентуємо увагу передусім на духовному та патріотичному вихованні. Навіть тим, хто народився, виріс і живе далеко від України, прагнемо прищепити відчуття приналежності до її народу, дати максимальні знання як з історії, так і щодо сучасних подій, та розбудити бажання брати активну участь у творенні її майбутнього.

Я хотів би коротенько нагадати ще про історію створення СУМу, яка є не зовсім звичайною. Організація народилася в Україні у 1925 році і спочатку складалася переважно із студентів. У 1930-му влада її розігнала, і після пов'язаного з цим судового процесу багато молодих патріотів опинились на засланні. Потім Спілку аж через шістнадцять років, після Другої світової війни, відродили в Німеччині українські політемігранти. Роз'їхавшись відтак з переселенських таборів по різних країнах, вони створили осередки СУМу вже там. Зараз вони є у десяти країнах світу. Після здобуття Україною незалежності Спілка української молоді повернулася і на Батьківщину, її організації діють у Донецьку, Криму, Харкові, інших великих містах, та найпотужніше, звичайно, в західних регіонах. Загальна кількість членів ще не є такою великою, як нам хотілося б, але, думаю, це - справа часу.

Які відмінності у роботі СУМу в Україні та діаспорі?

Програма діяльності і там, і тут в основному однакова. Але якщо молодим українцям діаспори важливіше прищепити насамперед патріотичні почуття, то хлопцям та дівчатам в Україні - моральні чесноти та бажання займати активну громадську позицію. Цим і керуємось.

Щодо молоді в Україні, то побутує думка, що переважна її більшість зовсім аполітична, її громадянська активність не помічена...

Це зараз справедливо стосовно всього світу, бо молодь завжди або була рушієм суспільних процесів, або відмежовувалася від них. Щоб дати поштовх діяльності молоді української діаспори, ми запровадили постійні поїздки-взаємообміни. Юнаки та дівчата з Америки, наприклад, мають змогу певний час жити і працювати чи навчатися в Україні. І тут вони зовсім по-іншому відчувають свою національну приналежність і причетність до життя свого народу. Часом роблять для себе величезні відкриття. Так один молодий американець українського походження після перебування в літньому "сумівському" таборі на Черкащині сказав: "Раніше мені здавалося, що достеменно вивчив усю історію України, а тепер років триста кудись ніби пропали..."

Збираємося розробляти цілу програму "пробудження" і української молоді в Україні. Її головне спрямування - прищепити відчуття обов'язку перед своєю державою замість голої меркантильності. Американський президент Кеннеді колись сказав чудову фразу: "Важливо не те, що дає мені Америка, а те, що я можу зробити для неї". Я дуже хотів би, аби кожний "сумівець" міг щиро сказати те саме стосовно України. І молодих людей з такою позицією серед членів організації є вже багато.

А що можете сказати щодо цього про свідомість українців, які емігрували в Америку з України впродовж останніх років?

Із приблизно 250 тисяч емігрантів так званої четвертої хвилі, більшість яких перебуває в США на напівлегальному становищі, лише якийсь один відсоток цікавиться діяльністю таких організацій, як СУМ, приводять до нас своїх дітей. Це суто заробітчанська еміграція, яку громадське життя поки що не цікавить. Ми, емігранти попередніх хвиль, створили у Штатах своєрідну "малу Україну" і думали, що ці люди долучаться, переймуть її в нас, а виходить не так. Хоча... Думаю, потрібен час. Знаю одну родину у Філадельфії, яка, забезпечивши матеріальний достаток, почала активно тягнутися до всього, що пов'язане з українством, бо їм уже дуже цього бракує.

Пане Юрію, ви привезли з собою якусь цікаву нагороду. Що це?

Це - макет першої в історії СУМу власної нагороди організації, Залізний хрест заслуги. Ми придумали і виготовили його, щоб відзначати справжніх героїв, зокрема тих, хто, рятуючи інших, наражає себе на велику небезпеку. Вперше таким Хрестом посмертно нагороджено члена СУМу, 28-річного поліцейського з Нью-Йорка Івана Скалу. Під час теракту 11 вересня 2001 року він виводив людей із напівзруйнованих будинків. Врятував уже близько трьохсот, коли попередили, що більше в будівлю заходити не можна - вона ось-ось обвалиться. Проте Іван все одно пішов, бо знав, що там ще багато людей. Тіло його потім так і не знайшли під руїнами, а нагороду ми передали сім'ї. До речі, в Івановій родині багато "сумівців", і я впевнений, що це не випадково. Самовідданість аж до самопожертви заради інших, заради справи, заради ідеї, заради нації - це якраз та моральна якість, яку СУМ прагне виховувати у своїх членів передусім.