Спостерігаючи за сумівцями і аналізуючи власний досвід сумування зауважив, що місяць травень магічно впливає на нашу поведінку. Все те, що відбувається в природі, знаходить своє вираження і в нашій активності, нашому сприйнятті та перетворенні світу.

І десь глибоко в душі залишаєшся вдячним совєтському релікту – майським празнікам – за можливість вільно планувати свій час та втілювати у життя найнезбагненніші фантазії.

В травні я вперше побував у Карпатах, в Кам’янці, Хотині та Чернівцях, в замках Золотої Підкови і ще мабуть десь, що затерлось на скрижалях пам’яті.

Власне, життя еволюціонує. З часом усвідомлюєш/ розумієш/ відчуваєш, що щось слід змінювати/ розвивати/ ускладнювати. А тому, не дивно, що черговим кроком у власному досвіді мандрування мав стати автостоп на довгі дистанції (короткі, в тій чи іншій мірі, усі в більшості проходили).

Беручи до уваги власні географічні забаганки і візові реальності, усвідомлюєш, що єдино можливим простором для подорожей залишається СНД (гігантська територія з прозорими кордонами, сумішшю націй та рас, дешевизною та бандитизмом, тотальним безладом, і передусім – місцевим колоритом).

Як кожен ідеаліст, для майбутніх подорожей я обрав омріяний сонячний Кавказ – дружелюбні грузини, фрукти і вино, море і гори, найстаріші вірменські церкви та легендарний Ечміадзін! І це все автостопом – на великих вантажівках, мотоциклах, віслюках, ну, й безкоштовній залізниці з усміхненими і страшенно добрими контролерами, що пригощають Тебе солодощами та вином “з горла”...

А потім дізнаєшся деталі перетину кордону в Абхазії, або інший, єдиний офіційний шлях – через Північну Осетію. І після кількох подробиць Ти вирішуєш, що слід їхати в Росію – країну безперечно своєрідну, але теж цікаву.

Думи про Росію були теж ідеалістичними - вирішив поїхати в Смоленськ, Вєлікій Новгород та Псков. Кожне місто є, по-суті, легендою з величезним пластом історії, архітектури, культури і російської дійсності (!).

За давньою тернопільсько-сумівською традицією маю легке (щоб не сказати – легковажне) ставлення до подорожей. Планувати багато не треба: є наплічник, а в ньому – спальник, карімат, запасні футболка, штани, шкарпетки. А ще небагато харчів, молитвеник, дві брошурки, вервичка і купа образків (щоб роздаровувати щасливим, що Тебе підвезли, водіям). Новопридбаний атлас з фантастичним масштабом: 1 см – 35 км. Ось і все, хоча ні – ще добрий настрій.

Виїхав з Києва ввечері (20.00), а й справді – чого час марнувати? Зловлю якусь машину і цілу ніч їхатиму в Росію! Надлом перший: мав хтось на увазі везти тебе крізь ніч! Максимум, що вдалось проїхати за 2 год. – 140 км до Чернігова. Далі поодинокі водії не звертають на Тебе жодної уваги. Тобі стає зимно і Ти вирішуєш спати (Ти ж не опудало, що цілу ніч має відлякувати живих істот).

Сумівсько-тернопільська традиція не передбачає вередливого підходу до питання ночівлі – йду в лісосмугу, стелю килимок та залажу в спальник. Під ранок усвідомлюю відносність подібних комфорту та безпеки. Надлом другий: їдучи на північ слід враховувати кліматичні нюанси (холодно там!), а ще особливості фауни – дикі собаки (а могли б бути милі казкові звірі – вовченята). Два надломи засвідчили непередбачену проблему – ночівлі в подорожі.

Але ж у Тебе добрий настрій (все небо в журавлях, всі руки у синицях...)

Через дикий холод (чомусь я сильно мерзну), в 5.00 я уже стояв на трасі. На жаль, мені не вдалось пересвідчитись у законі діалектики про “перехід кількісних змін в якісні”. Траса була порожня. Навіть не було кого застопити (жаргон – “зупинити і ввічливо попросити, щоб підвезли”). Згодом, в святу неділю, я спостерігав як моя країна на жигулях, москвичах, запорожцях, а ще велосипедах їхала садити картоплю.

До кордону добрався. Причепились доблесні захисники кордону: 1) куди йдеш? 2) Скільки маєш грошей? 3) Чи хтось знає, де Ти? 4) Чи чув про зникнення людей? 5)Чи знаєш про викрадення людей з метою продажу органів? Може передумаєш і вернешся?????

НЕ ВЕРНУСЯ, ЛЮДОНЬКИ! Я 3 місяці нікуди не їздив!!!!!!!!.... Ну, може перебільшую – місяць.

1) Хіба я знаю куди йду (збирався в Росію, а переходжу кордон з Білорусією)! 2) Грошей маю різних (позичених) – 15 доларів, 15 гривень та 530 рускіх рублєй (100 грн.). Разом щось зо 200 гривень (просто Тобі цілий світ в кишені!). 3) Звідки хтось може знати, де я, якщо я сам дуже примарно уявляю свій маршрут! 4-5) Про викрадення і органи чув, але я не з такою метою в ці омріяні країни їду – якщо не повернусь, то мені мама голову знесе!

Наступний день був гарний. В кінцевому результаті я опинився на якомусь вокзалі в білоруському райцентрі за 100 км від Смолєнска. Цю і наступну ніч ночував у всяких вокзальних кімнатах відпочинку (як було сказано в одній із реклам: “С пріятним отношенієм адміністратора”(!) – для Білорусії це важливо. Довелось інвестувати в іноземну економіку приблизно 20 вітчизняних гривень (беріть, наживайтесь на українських аспірантах!)

Наступного дня вирушив у Смолєнск. Довелось зрадити традиції – сів у електричку (і, зауважте, придбав квиток!). Насправді це був вимушений крок – треба мати хоч якесь підтвердження дати свого в’їзду в Росію (з метою уникнення процедури реєстрації).

Смолєнск – красівий город! А Росія стала 10-ю країною, в яку я потрапив.

Але насправді, найбільше враження справили російські хлопці (попросту, москалі).

Ви казки російські читали? Про іванушек, які 30 років на печі лежали, молоко пили, а потім хати переносили, зміїв убивали і т.д., а дитячу забавку, круглої форми під назвою Ванька-встанька бачили? Во, це вони! Окраса морської піхоти будь-якої країни, їх лоби – гроза для пляшок, цеглин, дошок, цвяхів. А руки їх уявляєте? – однією лівою трьох таких, як я покладуть. Нам за всяку ціну слід уникнути рукопашної війни з москалями!!!

А якщо серйозно, то я й справді здивувався фізичному вигляду хлопців. Може, просто таких зустрічав, але дійсно великі і здорові.

Смолєнск виявився незручним пунктом подорожі – моя мапа, зважаючи на масштаб, приховала цей факт, але ні залізниця, ні якась пристойна траса на Новгород не вели. Довелось повертати у Вітебськ, Білорусію. Власне, це й були єдині ділянки дороги, за які я заплатив – в Смолєнск і з Смоєнска електричками (біля 25 гр.)

Потреба віднови фізичної (помитись, від’їстись, відлежатись) та духовної (поспілкуватись солов’їною, знайти тишу, відбути Богослужіння) привели мене до Студитського монастиря в Полоцьку. Тут знайшов все, що хотів, і навіть більше. Користаючи нагодою висловлюю велику вдячність братам та настоятелеві – о.Леонтію.

Власне, звідсіля залишалось якихось 300 км до Пскова (західне місто Російської Федерації). Напередодні я планував зробити ривок на Псков, але тут сталось незрозуміле – у мене закінчився азарт. Може через зупинку, розслаблення. Може лінь, або втома, але з цього північно-білоруського міста вирішив повертати додому. І, незважаючи на те, що пізно покинув монастир (о 10.00), я успішно подолав відстань в 700 км, щоб за півгодини до півночі опинитись у Києві (в 16.30 я ще стояв на трасі біля м.Орша – за 500 км до столиці України).

Взагалі-то, беручи до уваги моє щасливе повернення, подолавши більше 1500 км (з них 250 – електричками), можу засвідчити, що автостоп – це реально, пізнавально та досить безпечно (якщо Ви не забуваєте брати з собою в дорогу добрий настрій).5 діб моїх подорожей коштували якихось 100 гр. (25 – дорога, 20 – ночівлі, все решта – листівки, іконки, конверти, internet, музеї, харчі), а якщо врахувати попередні витрати – на фотоплівку, атлас доріг України та Європи, харчі, то додайте ще 40 гривень.

Водночас, я традиційно забув узяти масу речей, які (теоретично) могли б полегшити життя: сірники, аптечку, туалетний папір, якісь записнички з координатами, детальнішу мапу, ліхтарик.

У дорозі вів детальний щоденник, а тому тут не зупинявся на найцікавішому – описі людей, окремих подорожніх подій та рефлексій, описі російських та білоруських сіл, найколоритніших супутників – українських, білоруських, російських та литовських водіїв, які їхали на різноманітному транспорті з різних країн та країв у різні краї та країни.

Лише скажу, що такі подорожі важко порівняти з якимось іншим видом мандрів. Страшенно цікаво та пізнавально....

Особлива подяка моєму сумівському кумові – Олегу Юрченку за спонсорування пряників. Їх твердість забезпечила трьохденне, небезкорисне для шлунку, заняття.А ще дякую усім Тим, Хто в думках та молитвах мандрував зі мною. Без Вас мені було б значно важче та нудніше!