Вечір-реквієм організований СУМом та Молодіжною єпархіальною комісією УГКЦ зібрав у Тернополі близько 100 молодих людей - представників СУМу, Молодіжного націоналістичного конгресу, "Тризубу", товариства "Вертеп", "Обнови", "Пласту".

Всі вони зібрались, аби вшанувати п'ямять Тараса Шевченка.

Символічно, що цього року початок Великого Посту припав на 10 березня - день пам'яті Кобзаря.

Ці дві події, якось ірраціонально взаємопов'язані між собою - Піст, як початок змагання людини з самим собою, з світом, з власною недосконалістю, та день пошанування Шевченка - людини, чиє життя було суцільним змаганням за долю свого народу, за його духовне розкріпачення, за велич та цілісність Нації...

Прийшовши в цей весняний вечір до пам'ятника Шевченкові, ми не прагнули задекларувати своєї прихильності до того чи іншого політичного напрямку чи партії - ми знали один-одного, і зайві слова були б тут недоречними.

Ми зібрались біля Шевченка, як і десять-дванадцять років тому, коли товариство "Вертеп" започаткувало подібні вечори пам'яті. Саме тоді складали вони присягу на вірність братству, Богові та Україні. І ми продовжили цю традицію. Біля пам'ятника зібрались справжні - не декларативно-позірні організації, а дієві спільноти, які відчувають відповідальність моменту й бачать свій шлях.

Обійшлося без промов. Священик відслужив панахиду, хор співав, ми мовчали. Мовчання для кожного з нас було красномовнішим за будь-які славослови.

Шевченко ж дивився повз нас десь в далеч, в майбутнє.