"Буде нам з тобою що згадати..." - схоже, що саме ці слова, якнайкраще пасують для того аби охарактеризувати акцію "Пам'ять", яку 20 жовтня 2002 року організували та провели сумівці з Тернополя. 11 молодих хлопців та дівчат відвідали село Кошляки, де в 1948 році зароджувалась та втілювалась у життя ідея відновлення Спілки Української Молоді в Україні.

З самого раненька молоді сумівці зустрілись з засновником Кошляцького СУМу другом Нестором Зарічним, який тепер проживає у Збаражі. З 1996 року, а саме тоді вдалось знайти перші відомості про діяльність СУМу в 40-вих роках на Тернопільщині, пан Нестор став нашим добрим другом та порадником. Ми й досі подивляємо його молодій енергії та запалу, адже він активно працює в церкві, бере участь у всіх національно-патріотичних акціях краю, співає у хорі, виховав чудових доньку та онуку, вміло веде господарку та пасіку й завжди готовий зустрітися з молодим членством СУМу незважаючи на свою зайнятість чи інші умовності.

Разом з п.Зарічним ми вирушили в дорогу до Кошляків - села про яке багато чули, яке кожен з нас уявляв по своєму, села, яке було, радше, міфом, а за кілька хвилин мало стати реальністю.

Саме тут молоді хлопці, яким щойно виповнилось 16-17 років, відчуваючи перед собою відповідальність за долю Вітчизни та її народу, створили у 1948 році підпільну організацію, яку назвали "Спілка Української Молоді". Нестор Зарічний, Мирослав Загрійчук, Ростислав Зарічний, Ярослав Бакалюк та Ярослав Чучвала розповсюджували листівки, збирали дані про представників радянської влади, переховували зброю, займались вивченням націоналістичної літератури. Три роки Спілка діяла підтримуючи контакт з мережею Організації Українських Націоналістів, а в серпні 1951 року її діяльність була викрита режимом. 25-26 грудня 1951 року Військовим Трибуналом військ МВС Тернопільської області засуджено Зарічного Н.В., Зарічного Р.Т., Загрійчук М.С., Чучвала Я.Т. і Бакалюк Я.П. до 25 років позбавлення волі з утриманням у виховно-трудових таборах кожного...

Ярослав Чувала помер задовго до 1996 року і похований на Івано-Франківщині, в вересні 2002 року покинув цей світ і Ярослав Бакалюк сорок днів представлення якого й вшановували 20 жовтня.

Приїхавши в село сумівці взяли участь у Божественній Літургії та поминальній панахиді. Богослужіння проходили в місцевому храмі, до спорудження якого активно долучились сумівці-сенйори Кошляків.

По закінченню Служби Божої на церковному подвір'ї відбулась зустріч громади села з тернопільськими сумівцями, які й розповіли місцевим мешканцям про діяльність Спілки Української Молоді в світі та про той вагомий чин, який здійснили їхні земляки наприкінці 40-их років. Було щемно дивитись на стареньких бабусь, які плакали згадуючи ті страшні часи, й водночас, було радісно, що нікого не забуто, що пам'ять живе, а отже й діла не є мертвими. Місцевий парох отець Петро з глибокою повагою та шаною розповів про особистість покійного Ярослава Бакалюка, його участь в житті громади та Церкви. "Його життя може слугувати справжнім прикладом служіння Богові й Україні!" - завершив свій виступ священик. Вдові покійного, пані Іванці було передано Грамоту Світової Управи, якою п.Бакалюка нагородили за значний внесок у розбудову Української Самостійної Соборної Держави. Таку ж грамоту перед всією сільською громадою було вручено і Мирославу Загрійчуку.

Після урочистостей ми відвідали могилу покійного друга Ярослава та меморіал мешканцям села, які загинули в боротьбі за свою державу. Саме тут відбулась ще одна значна подія - перед своїми друзями-тернопільчанами, перед сумівцями-сенйорами, перед пам'яттю борців за Незалежність склав Приречення та був переведений до Уладу Дружинників СУМ друг Андрій Собанкевич.

Проводжаючи нас вдова Ярослава Бакалюка пані Іванка з сльозами на очах дякувала за те, що ми перед співгромадянами засвідчили добрі діла покійного. Багато років тавро "бандьора" закривало йому і його сім'ї будь куди дорогу, позбавляло будь-яких прав. Не могла радянська влада та її приспішники пробачити спротиву і намагалась морально знищити, задавити людину...

З Кошляків наша дорога лежала до Підволочиська де вже багато років живе ще один сумівець з Кошляків друг Ростислав Зарічний. Разом з п.Мирославом та п.Нестором ми відвідали цю сильну духом, хоч і немічну тілом людину (вже два роки п.Ростислав через параліч не рухається з місця, а нещодавно - повністю втратив зір). Важко говорити чи писати про ту нужденну пенсію, яку отримують ці люди, як і про кількагривневу щомісячну доплату за участь у бойових діях. Не такої долі заслуговую НАШІ ветерани! Ростислав Зарічний зберіг на диво ясний розум, добре пам'ятає найдрібніші моменти його життя пов'язані з діяльністю Спілки, арештом, засланням. Тремтячими руками він прийняв від нас Грамоту й дивлячись у пустку незрячими очима попросив ще раз прочитати її текст після чого довго сидів задуманий...

"Тернопільські сумівці висловлюють глибоку подяку панові Василю Матійціву (Вінздор, Канада), який допоміг в організації зустрічі з сумівцями села Кошляків передавши сенйорам щедрі подарунки."