Пригадую собі яке нерозуміння у мене викликали численні некрологи в пресі з приводу смерті тієї чи іншої людини, особливо, якщо дані видання мають стосунок до молодіжної тематики. Проте, те що сталося в Тернополі не може залишити осторонь тих, які мали безпосереднє відношення до цього славного осередку.

Пана Ігоря Герету, без вагань можна було називати другом. Часами Він більше ніж ми відчував себе молодим, незважаючи на свій "сеньйорський" вік. Йому, дитині греко-католицького священика, досить рано довелось вступити в доросле життя, коли віч-на-віч зіткнувся з КҐБ, проте Він з гідністю вийшов з цього двобою, увійшовши в історію дисидентського руху, як один з наймолодших його представників.

Напевно, ніхто з нас так і достеменно не знав ким все ж був пан Ігор… Наше знайомство відбувалось через археологію, по суті, багато сумівців виростало на його розкопках, в музеї до сьогоднішнього дня зберігається рідкісна золота монета, яку на похованні одного з ранньослов'янських вождів знайшов ще тоді юний Підмогильний. Пан Ігор з дивним трепетом ставився до свого могильника, розкопуючи велике поховання Черняхівської культури (понад 300 захоронень) Він мріяв про створення першого в світі археологічного музею під відкритим небом, не просто мріяв - робив його.

Згадуючи його лекції в університеті, мимохідь пригадується його нестандартна поведінка, в Ньому дивовижно поєднувались здібності педагога та доброго приятеля. Можливо, під Його впливом склалось враження, що великі люди (а Він, напевно, був одним з найвищих та найважчих людей міста) є завжди страшенно добрими.

Ми переживали пана Ігоря в десятках ситуацій: працювали з Ним на Його виборах до ВР України, організовували спільні конференції, разом колядували, часто мали спільні трапези, підбирали для перегляду художні фільми, сперечались про поведінку нашого юнацтва, через нього знайомились з рухівськими політиками та відомими митцями, зачитувались Його феноменальною збіркою поезій "Скибка неба", а "Лента за лентою" з його специфічним виконанням ударної партії назавжди залишиться класикою виконання цієї пісні.

Його музейний кабінет з купою книг, тисячолітньою керамікою та масою пляшок був нашим надійним прихистком довгі роки, а згодом Він віддав нам велике приміщення свого Інституту.

Він досить легковажно ставився до своїх здобутків та втрат, Голова НТШ, Заслужений діяч мистецтв України, директор Інституту Національного відродження, провідний музейний працівник Тернопільщини, учасник Синодів УГКЦ, один із засновників НРУ, депутат обласної Ради кількох скликань, викладач та науковець, про нього багато писали, окремий вірш йому присвятив Римарук.

Його велика постать з довгим волоссям завжди вирізнялась в церкві, Він любив носити беретку, мав кілька місць для нічного притулку, феноменально ерудований та побожний, завжди в планах та діях. Часами, думаю, ми не встигали за Ним, боялися Його новаторства та ідей. Він був трохи молодшим за нас, трохи веселішим, трохи щасливішим…