|
Десна-чарівниця
Цьогорічні юнацькі табори СУМ в України „Кольорові олівці” і „Литаври” відбувались у неймовірно красивій місцевості – селі Шеставиця, що на Чернігівщині. Цей край для багатьох був справжньою загадкою, але завдяки двотижневому таборуванню її, певною мірою, вдалось розгадати.
Це літо взагалі мало цікаву ауру – чимало дивовижного сталося за цей час. Передусім мої очі тішила природа: декілька разів вражали гори, озера (на висоті понад тисячу метрів!), неймовірні заходи сонця, безкраї поля і навіть рідні й близькі серцю місця видавалися якимись незвичайними.
Наприкінці липня, коли треба було вирушати на сумівський табір, я зауважила, що ще ніколи не була у тих краях, де він мав відбуватися. Знову привід здивуватися, адже це не так уже й далеко і, зрештою, все це – Україна...
Починаю пригадувати, чим славна Чернігівщина, хто з відомих українців там народився, хто та як оспівав її куточки. Назбирується чимало асоціацій, але все ж таки, передусім, це „Зачарована Десна” і славний Довженко, в образі малого Сашка, один із найталановитіших експресіоністів – Михайло Коцюбинський, майстер повістей – Панас Мирний і, звичайно ж, стародавня архітектура. А щодо сучасності, то це листівка з кількома чернігівськими храмами, яку декілька місяців тому надіслала мені подруга. Я й не думала, що невдовзі на власні очі побачу цю красу.
Останні липневі дні, вечір на тернопільському вокзалі, як завжди шумно і гамірно. Гурт сумівців відправляється в напрямку Києва на Всеукраїнський виховно-відпочинковий табір. Для когось – це вже далеко не перший подібний захід, та для кількох осіб – це усе ж таки перший табір такого великого масштабу, до числа останніх і я належала, тому й сама підготовка, і подорож були особливими. Багато цікавих ідей роїлися в голові, але усе переважали думки про юнацтво: «Звідки приїдуть діти? Як з ними працюватиметься? Чи все задумане зможемо реалізувати?» Внутрішній голос казав, що все має вдатись.
 Нас зустрів прохолодний і дощовий Київ, але й цього разу, як і при кожній зустрічі з ним, він мені дуже подобався. Гостинна домівка, чай, канапки, „Смак-смак-смак-смачного..!” і сумівці з інших міст – ось такий теплий був початок першого дня вишкільного табору „Ідея і чин”. Далі, зі своїми наплічниками, ми вирушили до місця нашого таборування, а ним стала відпочинкова база „Юність” в селі Шеставиця. Дорога промайнула досить швидко, бо були співи, які давали відчуття таборової атмосфери і налаштовували, всупереч не надто сприятливій погоді, на позитив.
Усе далі і далі на північ, незвідані дороги і щоразу менше часу залишається до місця призначення. Десна... Перед нами відкрилась широка ріка, з обох сторін уся в зелені, а навколо – безмежні поля й ліси. Вона мене вже в той момент трохи зачарувала. Приїхали ми в чудесну місцевість, яку зі всіх сторін охороняє ліс і наступні два тижні мали знаходитись серед тої краси.
 Кожного ранку чисте повітря проникає у тебе, крізь ранковий туман пробивається сонячне проміння, іноді теплий літній дощ омиває своїми краплями, а зорі... вечірнє зоряне небо, поблизу Десни, – таке глибоке і таке інше.
Вже першого дня на вишкільному таборі утворилось два рої. Відповідно до назви табору, вони назвались „Ідея” і „Чин”. Знайомство між собою і з місцевістю, перші гутірки з подругою Вірою та другом Святославом і, звичайно, ватра, ігри та співи. Усі три дні вишкільного табору мали дуже насичену програму, тому минули надзвичайно швидко. Але й у них було кілька відкриттів, як-от дві таємні операції „Яга” і „Таши”. Одна з них, до речі, мала своє продовження. Ви ж умієте берегти таємниці? Ну ось, я теж, тому не розповідатиму, що й до чого:o)
Настав день приїзду юнацтва. Його чекали всі, адже без дітей цей табір взагалі не відбувся би. Київ, Львів, Долина, Калуш, Івано-Франківськ, Дрогобич, Тельманове, Сміла... Це не весь перелік міст, звідки приїхали юнаки. Дивлячись в їхні очі, розумієш і по-справжньому усвідомлюєш, що тебе чекає попереду.
Усього на таборі зібралося близько 130 сумівців. Серед них – рої хлопців молодшого юнацтва „Орли” й „Козаки”, їхні однолітки з дівочих роїв „Червона калина” та „Барви”, а також старшоюначки з роїв „Сопілочки”, „ВІРШ” („Відлуння ідей Романа Шухевича”) та „Перчинки” і три рої хлопців – „Гайдамаки”, „Нахтігаль” та „Залізна сотня”. Крім цього – команда табору, виховники, впорядники та інструктори.
 Наприкінці табору, незважаючи на різні труднощі, що виникали за час проведений разом, це була справжня одна велика сім’я. Коженнамагався бути корисним і творити сумівську спільноту абсолютно всюди – під час трапез, на гутірках, вечірніх програмах і у мандрівках. Юнацтво наповнювало табір своїми ідеями, діями, сміхом, плачами. Табір жив юнацтвом, а юнацтво табором. Неймовірно талановиті, дуже винахідливі та симпатичні діти щодня презентували себе у різних справах – чи то в своїх роях під час гутірок, чи в роботі дружин, чи на вечірніх програмах. Усі вони були цікаві та змістовні, за що треба подякувати всім, хто певним чином доклався до їх організації, серед яких юнацтво було найактивнішим. Особливо запам’ятались таборові танці старшого й молодшого юнацтва під українську музику.
День за днем минали таборові дні, а Десна, що пливла зовсім поруч, намагалась все це запам’ятати. Це відчувалось щоразу, коли ми приходили до її берегів – протягом двох тижнів вона дарувала нам теплу сонячну погоду і свій блиск, а в ньому – і відгомін віків, і все, що діялось колись.
Важко повірити, що за такий короткий час можна настільки міцно здружитися з людьми, яких ти до того абсолютно не знав. Напевно, сприяв цьому сумівський дух, який, завдяки юнацтву і дружинникам, був присутній у найдрібніших справах. Багато з них не вдалося описати, але головне, щоб залишалися вони в нашій пам’яті. Бо те, що ми створили за той короткий відтинок часу – інший вимір повсякденного світу. Переконана, що приємні таборові спогади, сумівське вітання „Честь України” – „Готов боронити!” і його відгомін у придеснянських соснах, залишаться в нашій свідомості назавжди.
Мар’яна КРІЛЬ („Rebet”)
|
