Творчості незаслужено забутого, а відтак – маловідомого українського поета, що творив на початку 20 століття, Богдана Ігора Антонича було присвячене зібрання дружини культурників Тернопільського осередку СУМ в Україні. Учасники зустрічі ознайомилися з біографією та мистецьким надбанням поета, спробували себе в декламуванні його творів. Кожен намагався знайти в Антоничу щось своє, притаманне йому одному, і незадоволеним ніхто не залишився. До речі, на зібранні відбувся й цікавий творчий експеримент – сумівці намагалися прочитати вірші Богдана Ігора польською мовою. Не знаю, чи то від того, що повсякдень ми не послуговуємося мовою сусідського народу, чи то дали взнаки історичні тенденції та спогади, однак вірші не звучали!!! От тоді ми вкотре пересвідчилися, що краще, за нашу солов'їну немає в світі. З цим і розійшлися.

Трохи історії:

Народився Бог на санях
в лемківськім містечку Дуклі.
Б.І. Антонич

Богдан Ігор Антонич народився в Новиці Горлицького повіту, в родині священика. Вірші почав писати ще змалечку, однак всі вони були написані польською мовою, і лише пізніше, у 1928 році, коли молодий Антонич перебирається до Львова, де й навчається у Львівському університеті, він починає писати українською мовою.

Окрім віршів, Богдан Ігор займався ще й літературознавчою працею, читав лекції, писав сатиричні фейлетони, пробував себе у прозі та драматургії, однак справжньою його пристрастю залишилася таки поезія.

Антонич також малював, грав на скрипці і компонував музику, навіть мріяв бути композитором. Ці галузі мистецтва, особливо малярство, дуже сильно вплинули на його лірику.

Помер Антонич на двадцять восьмому році життя. Запалення сліпої кишки привело до дуже тяжкого запалення легень, що його все-таки лікарям вдалося перебороти. Але як поет уже видужував, перевтомлене довгою і високою гарячкою серце не витримало.