З поетами 60-років боролась не тільки невсипуща влада. Неначе в мовчазному союзі з нею діяла якась незрима мстива сила в личині підступної хвороби. На самому злеті творчості урвалося життя українського поета Володимира Підпалого. Йому було всього 37, коли він пішов за межу життя. А поезія його і досі хвилює наші серця.
О мово рідна!
В рідній хаті,
Як джерело із глибини,
В голодні дні, у дні багаті,
І на вогнях, і при багатті –
Ти-від колиски до труни!..
Для нього Україна і власне життя нероздільні поняття.
Коли мене питають: „Україну
Чи зможеш ти забудь на чужині?” –
Кричу: „Кладіть отут у домовину,
живим! Однаковісінько мені...”
У вірші „Вічне” поет, звертаючись до нащадків, запитував: „ Хіба ж не даремно вік було прожито, як є між нами на землі місток?” Цим містком і йде до нас мудрий, лагідний і чарівний у слові Поет. Вслухаймось і приймімо його у своє дружнє коло, він потрібний нам на важкій дорозі сходження і відродження.
У сумівців рою Стожари ( Кам’яна Гребля) побувала на гостині Ніла Андріївна Підпала - поетеса, лауреат премії ім. Олени Пчілки, дружина і вірна супутниця поета Володимира Підпалого. Це була зворушлива, незабутня зустріч.
Аліна Фартушна, рій Стожари
