Відправився гурт любителів екстріму нинішнього літа. Звичайно, дорослі більш помірковані і сподівались на звичайний відпочинок. Але природа внесла свої корективи, над Карпатами розряджався могутній атлантичний циклон – небо проіржавіло і несамовиті дощі навертали на сумні спогади про біблійний потоп.
В той час навіть виник сумнів, чи стане сили сквирянам піднятись на Говерлу. І, в такім моменті спрацював одвічний комплекс честолюбства – а чого б то ми перлись в таку далину від рідних домівок, щоб тільки мокнути і визирати із сирих і прохолодних наметів на світ Божий?
Гумові чоботи докупили у Ясині, в останнє переконали Олександра Михайловича (Зайця), що це наш шанс долучитись до Говерлянського сходження, яке запровадив Президент. Це був наш час по можливості викласти із піднебесних камінчиків код успіху - слово - СКВИРА.
Тарикін Максим, Сопіженко Євген, Заїць Владислав, Креуш Наталя та ще два десятка відчайдух того дня підкорили Говерлу. На мить пелена хмар тріснула під поривом вітру і ах, який краєвид поманив обов’язково навернутись до цього дивовижного місця в майбутньому.
Шлях до і після проходив через силу-силенну історичних пам’яток, які сквиряни не проминули відвідати. Замок у Кам’янець-Подільському, фортеця у Хотині, музей писанок у Коломиї, фортеця у Меджибіжі, музеї Вінниці (усипальниця Пирогова) – місця, що ввійшли до переліку вражень сквирських туристів.
Автобус добігав останні метри, зупинився біля «третьої» школи. Футбольна баталія вмить припинилась. Вражені малюки із цікавістю розглядали диваків, що розвантажували свої речі.
- Гарно покатались? – запитало хлопченя.
- Це ти мене запитуєш чи мого наплічника,- всміхнувся досвідчений турист.
- Ні, твого черевика, - сказав і дав строкача малий
Гальчинський Сергій, учасник подорожі
