„...до річки не ходіть через ліс, там погріба провалюються і ями всілякі”,- наказувала пані, бо і справді вона думала, що бродіння поза табором стане нашою головною справою. Яка наївність. Хто знає сумівські програми, той підтвердить – часу завжди, майже, не вистачає: гутірки, спорт, концерти, програми, праця роїв у підготовці до...

«Крилаті» і   «Дороговказ» - дружба вірна серед нас

     Це гасло згенерували головні виховники   підтаборів Мирослава Синиця та Іванка Прусак і доброю волею виховників та впорядників  впровадили в таборове життя. І так провели його майстерно, що малюки-«крилаті» скандували його навипередки майже не щодня.

     Небеса розпростерли голубінь над табором, тепло зрілого літа проникло в усі закапелки, і таборовики вдихали на повні груди сосновий серпневий аромат.

     - Якщо так справи підуть далі, то свисток бунчужного буде непотрібний,- всміхалась Іра Лиса, бунчужна «Догроговказу».

     У команди теж визрівало смутне відчуття, що саме так і має відбутися  в найближчі дні.

     Програмові завдання ставали все складнішими.  Так, рій писав сценарій фільму , героєм котрого є визначна постать з української історії. Зрозуміло, слід виконати послідовно всі етапи: відзняти той сценарій, змонтувати і презентувати на таборовому кінофестивалі. Відмічу це не єдине завдання , котре готував рій протягом дня.  16 короткометражних фільмів в один день – рекорд гідний Книги Гіннеса.

     А життя на таборі - це безкінечних 14 днів.

     Іншого дня - мандрівка . Юнацтво стверджує, що мандрувати, це  лише засіб, а  мета, ось вона: пізнати, довідатись, розпитати, познайомитись… Рої провадять збір інформації в селі. Всіх цікавлять : історія села, життя молоді, розвиток промисловості, культурне життя, життя християнських общин  і т. інше. Ще не один день працівники табору - місцеві жителі розпитували  таборовиків про власне село. «Що? Нечуй-Левицький, той самий, котрий написав “Кайдашеву сім’ю”, жив у нашому селі? Хто це казав? Стара кайдашиха, та бреше… хоча воно і схоже на тежінки таки  лихі на язик…»

     Все тече, все міняється, і за філософом підтвердимо прописну істину: таборове літо 2008 відійшло в історію. Подруга Олена Галькович, що прибула до табору із далекої Америки, уже виголосила свою промову на останній збірці і передала команді по симпатичному ведмедику із хвацькою емблемою СУМу.

     Перегортаю папери в офісі і раптом мені починає вчуватися знайоме «Вгору прапори…». Якусь мить мене лякає думка «…казала ж Неля, табір безслідно не проходить…». «Анатолію, серенада на вашу честь у виконанні сумівського прихильника»,- вияснює колега. І, справді, посеред вулиці, балансує на одній нозі маленький Тимурчик. Він уже прокричав: «Гартуйсь! Честь України-Готов боронити!».   Відтворюючи  інтонації Володимира, бунчужного «Крилатих», затягнув сумівський гімн. «…кращого щастя немає для нас, як Україні служити…»- підтримую його з свого боку. На цей раз настала черга Тимурові доходити до тями. Він умовк, прислухався, крикнув в останнє “Гартуйсь!» і подався в  світ, хвицаючи патичком.

     А от Павлик, відразу вияснив, в який день сходини юнацтва Сквирського осередку. Літо було таким насиченим, дружнім, веселим, що бажання продовжити його разом із друзями ствердилось остаточно.

     Наталя в інший спосіб продовжила відчуття «єдиної родини» - вона перевела власний телефон на «life» і безкінечно телефонує подругам та друзям.

     Сергій проглядає фотки і всякий раз , як вимогливий майстер, викидає до корзини ті, що не пройшли в цей день критичного відбору. Із 1500 знімків лишилась ледве третина. Що ж буде далі?

     Знайома юначка, всміхаючись, заявила, що «побилась об заклад» із однокласником,   вона віднині розмовлятиме лише на «щирій»  українській, як і він.  «Твій однокласник був на таборі»,- вияснюю здогадку. Вона киває на знак згоди і не дивується моїй прозорливості. Чи могло бути інакше?