|
Три дні в Кракові
Переддень події.
Все почалося як звичайно: відчуття відкрити, знайти, побачити щось нове. Так я довідалася про поїздку до Кракова. А потім потяг, як уже традиційно склалося, у напрямку ... - Львів. Осінь, друзі-сумівці, старі вулички, посольство заповнили увесь день. Ще не виїхавши за межі Львова, нас зупинили цікавими питаннями: "Чому студенти вирішили мандрувати у робочий день? (тоді ж була ніч з четверга на п'ятницю) Чи знає про це ректор? Куди ми направляємось?". Очевидно, нас прийняли не за нас, дивно, адже і напрям був не до Києва. Кордон ми перетнули без особливих потрясінь, зрештою всіх нас зморив сон.
День перший.
Ранок у Кракові здивував мене своєю людністю. Виявилось, що стрілки годинника треба перевести, щоб зрозуміти таку активність. Оскільки залишалось ще дві години до того, як можна буде поселитися, ми вирішили оглянути частину міста, звану Казімеж. Протягом багатьох років це було окреме місто, а сьогодні район Кракова, кожна вуличка може розповісти про життя польських євреїв. Оглядаючи тутешні будови, дивує як поєдналися два народи та дві великі релігії: один біля одного стоять як синагоги так і костели Святої Катерини та Божого Тіла. Особливої уваги заслуговують єврейські цвинтарі. Цікавим є той факт, як зберігають пам'ять померлих: кожен, хто прийде до могили, має покласти камінчик. Завдяки такому звичаю, можна визначити до якої могили навідуються, кого пам'ятають. Обідню перекуску ми влаштували в Дізі Дейзі (Dizzy Daizy), який став нам маленьким польським домом на кілька днів.
Дуже приємно продовжився день в аквапарку "Park Wodny": басейн, джакузі, гірки-труби (!!!). Дехто відвідав сауну, той, хто її знайшов. Але той, хто її не знайшов, сильно не жалкував, оскільки за неї передбачалася окрема платня, яка на початку не оговорювалася. Дякуючи всім пригодам, ми провели кумедний "Вечір папандосів" (слово якесь не гарне, але кожному знайшлося, що сказати).
День другий.
"Коли у путь сурма покличе, ти пригадай наш давній звичай - веселу пісню заспівай...". Як найкраще почати день? Відповідь очевидна: з молитви та пісні.
Субота була присвячена околицям Кракова. Найперше ми відвідали Каплицю, збудовану у 1901 на річці на палях, з того часу палену, нищену, але знову і знову відбудовану. Наступною зупинкою були руїни замку в Ойцові. Замок повстав у середині XIV ст., як одна з резиденцій Казиміра Великого, для оборони Кракова. До наших днів збереглося дуже мало: дерев'яний міст, брама в'їздова, студня (криниця), стіни будинку мешкального та найбільша оборонна вежа "донжон". Замок розташовувався на скелі, тому з його мурів відкривається неперевершений краєвид, особливо золотої сонячної осені.
Проїхавши кілька кілометрів ми опинились у Пісковій Скалі. Поблизу замкового муру височіли скелі, але вони були якісь незвичні, подібні до бурульок, які виросли з-під землі. Найбільша "бурулька" називається Меч Геркулеса, оточена масою легенд та туристів. В центрі замкового ансамблю височіє вежа з годинником "Знаки зодіаку". Тут зручно розташувався музей старожитностей часів короля Казиміра: давні ікони, різьблені фігури святих, меблі, гобелени, килими, картини.
Родзинка дня виявилася солоною. Ми завітали до містечка Велічка з відомими соляними шахтами - володіннями королеви Кінги. Зараз тут музей на глибині близько 250 м. Підземні тунелі відкрили історію видобутку самої необхідної приправи з найдавніших часів: від
найпримітивніших тореб до сучасних пристроїв. Послухавши оптимістичну пісеньку шахтарів, стає зрозуміло, що праця їм була не з медом. Крім всього ми стали свідками шлюбної церемонії в підземній соляній каплиці. Краса надзвичайна, скептики намагалися підрахувати скільки це задоволення може коштувати, але якби ви почули мелодії органу в королівстві солі. Екскурсовод запевняв, що нам пощастило, бо подібне тут відбувається досить рідко. На гору ми піднялися ліфтом зі швидкістю 4м/с, але чесно кажучи, її (швидкості)майже не було відчутно. Втомлені і задоволені ми повернулися до нашої "Ромашки" і смачно заснули.
День третій, але не останній.
Знаєте, що таке ранок у Кракові? Це таке саме, що й у Києві, Львові, Хмельницькому, але це у Кракові.
Черговою зупинкою нашого наповненого враженнями емоційного світу став Королівський Замок на Вавелі. Туди нас привела вуличка Канонічна. Звідси починалося місто, сюди збігаються всі стежки сьогодні. І тут є на що подивитися і про що послухати. Найперше королівські апартаменти (таки справді королівські), але як на мене занадто багато невикористаного вільного місця. Далі зібрання східного мистецтва, військові трофеї та незвичайної краси фламандські гобелени. А якщо вийти у двір, то обов'язково треба відвідати кафедру, королівські крипти і величезний дзвін Сігізмунд, який дзвонить тільки в часі важливих подій. Ввечері із замкових мурів відкриваються рідкісної краси арковий двір, куполи кафедри, можна побачити річку Вісла і незвичайну будову на іншому березі: Центр японського мистецтва та техніки "Мангха". Гуляти по Вавелю можна довго, але варто спуститися до берегів Вісли, щоб побачити дракона Смока та його печеру. Дракон став символом міста, але мені важко зрозуміти логіку поляків, що шанують істоту, яка колись ними ж обідала.
Залишаючи стіни Вавеля, ми вирушили прогулятися Плантами. Зараз це паркові смуги, колись тут були мури, що оточували Старе Місто.
Самий популярний маршрут - Королівський шлях. Це історична дорога святкових в'їздів, походів, поховальних процесій. Тягнеться вона від костелу Святого Флоріана на Площі Яна Матейка, далі - попри Барбакан (оглядова охоронна башта), побудованого в кінці XV ст. та через Флоріанські ворота і Головний Ринок до Замку на Вавелі.
Справжнім центром міста є Головний Ринок. Він має квадратну форму (сторона в 200м), існує від часу заснування за німецьким законом у 1257 р. Кракова. До наших днів залишились побудовані в самому центрі площі: Сукенніце (центр торгівлі), маленький костел Святого Войцеха (місце дуже важливих археологічних знахідок) та Маріацький костел, який також називають базилікою. Він є одним із символів Кракова і щогодини з найвищої його башти можна почути звуки труби. Ця традиція дуже давня, але поляки бережуть її до сьогодні. З Гори Костюшки Краків був як на долоні. Велике, красиве місто. Місце, де добре помріяти.
Гостинні власники готелю провели нас до дверей, постійно дякуючи за те, що приїхали. Провідавши супермаркети на останок, ми вирушили додому. І скажу я вам відверто - яке це гарне відчуття повертатися додому, до свого великого і рідного, може не такого причесаного і чемного, але дуже близького і теплого дому.
16 різних думок було висловлено з приводу побаченого і почутого, але найбільше всіх цікавило, що відбувається зараз на Україні. І було багато сміливих думок. Перетнувши кордон, почали надходити 8М8-ки, а стрілки годинника знову повернулися на своє місце.
Так настав День повернення.
Чекання потягів, прощання. Львів, осінь... А вже вдома ....осінь, Проскурів, вітання-питання, смачний український обід. Одним словом: скрізь добре, але дома найкраще.
Корисні нотатки:
1. Якщо вам захочеться втихомирити спрагу, краще зайдіть до кафе або магазинчику, бо розпивання на вулиці з пляшок тут заборонене.
2. Якщо ви не взяли в центрі ІТ мапу, ви не загубитесь, бо практично на кожному перехресті на стовпах є карти, які допоможуть
зорієнтуватися.
3. Обов'язково майте при собі 1-2 злотих, коли гулятимете вуличками, щоб ви не втратили можливості спробувати краківські "бублики" з сезамом та маком.
Олена Кучерук
|
