Почну з того, що обов"язки організатора табору на мене звалились всього за кілька днів до початку самого таборування (захворів др. Володимир Гарієвський, котрий і мав бути комендантом), але незважаючи на такий "оптимістичний"перебіг подій, я зробивмаксимум можливого. Отож, у мене була ціла купа невідкладних справ і обмаль часу для їх вирішення... Але про це вам, певно, читати нецікаво, тому я перейду вже безпосередньо до таборових подій.

Комендантом на таборі я був вперше, а тому деякі СУМівці свідомо користалися цим. Хтось постійно репетував, що речі не так лежать, хтось - про немитий казан після першої вечері... Але нехай то залишиться на їхній совісті! Правда було і таке, що мені довелося іти за цукром до найближчого поселення - я його просто забув купити. Хоча, все, що я зміг роздобути в аборигенів - склало грам 200 тої самої "солодкої смерті". Та допомогли козаки, в котрих ми виміняли кіло цукру на 10 кубиків бульйону.

Найцікавіше ж почалося пізніше. Як вже зазначалося, ввечері у нас було представлення роїв (якщо можна так сказати), чаювання біля ватри і початок нічного стійкування...

Хроніка подій (моя стійка з 23 до 3 години):

23:00 Початок стійкування. Майже всі лягають спати, найвитриваліші ще сидять біля ватри. Кожні 5 хвилин робиться огляд табору.

23:45 Після чергового огляду, стійкові сідають біля вогнища і сьорбають застиглу каву. Та тільки друг Комендант (тобто я!) чує підозріле шарудіння за метрів 10 від меж табору. Озброївшись ліхтариком і пневматичною гвинтівкою я вирішив перевірити - а що то є?

23:46 Обговоривши із хлопцями (їх мучило безсоння) деякі умовні знаки, я вийшов на стежку за межі табору і пройшов близько 5 метрів у повній темряві. Я зупинився, ввімкнув ліхтарик, і...

23:47 Дві пари очей подивилися спочатку на мене, а потім на гвинтівку. Почулося тихе і невповнене "Слава Україні!". Переді мною в кущах сиділи двоє молодиків у камуфляжі і у масках! Моя цікавість і впевненість у пневматиці перебороли бажання кричати "Алярма!", і я спитав - "Ви хто?"...

23:53 Після недовгої бесіди із Кам"янецькими пластунами(!), котрі вирішили зробити "сюрприз" своїм же, ми тихенько провели цих двох хлопак через наш табір і розповіли, де знаходяться козацький і пластовий табори... Після такого несподіваного візиту нам здавалося, що це тільки початок...

0:20 Це справді був початок - десь вдалині почулося три вибухи поспіль! Всі нормальні люди насторожились би, а ми ж, навпаки, зітхнули з полегшенням. Чому? Бо тепер ми точно знали, що пластуни таки дісталися свого табору і організували своїм той самий "сюрприз"...

0:25 Вибухи продовжуються! Але до них вже починають додаватися чиїсь крики...

0:35 Незрозумілі волання починають надходити із вершини скелі, біля якої був розташований наш табір...

1:00 "Цирк" поволі вщухає... З першої ночі і до шостої ранку все було спокійно, проте вартові були готові до будь-якого розвитку подій.

От така була перша ніч, а от таким був перший ранок:

"Вставання!" - волав бунчужний Макс Ткачук і свистів у свій головний робочий інструмент.

На шосту ранку у нас планувалася досить цікава теренова гра із Характернийм Коцацтвом і Пластом, але... Як виявилося, вночі нашим друзям дісталося не тільки від несподіваних гостей, але й від природи: шалений вітер, котрий мало не зніс кілька козацьких наметів і рясний дощ, який перетворив суху землю на слизьку багнюку. Саме через це і була перенесена теренівка, про що нас ніхто не повідомив. Річ в тому, що СУМівці уникли такої лихої долі, бо від такої "гарної" погоди нас прикривала 70-ти метрова вертикальна скеля. І уявіть собі, як заспані і голодні СУМівці відгукувались про "дружні" організації, коли взнали, що гра переноситься з 6:00 на 11:30... Проте, дарма часу ми не гаяли: ми вирішили провести тренування із рукопашного бою (тренер - Віталій Гарієвський) і кульової стрільби (тренер - др. Комендант).

Так і промайнув увесь ранок майже до полудня. Настав час теренової гри, суть якої зводилась до "глибокозмістовного", "ментальнорозвиваючого" і "високоінтелектуального" "мочілова" (за зміст гри відповідальність несуть козаки)! Всіх учасників цієї забави вишикували по зросту в одну лаву і поділили на дві команди по 26 чоловік у кожній. СУМівці же зробили найрозумніше - вони стали так, що при поділі опинилися в одній команді. А спостерігачами за штабами обох команд були... теж СУМівці! А тепер здогадайтесь, ХТО ВИГРАВ?!...

Війна війною, а обід за розкладом! Смачно попоївши після ранкових фізичних навантажень, СУМівці (точніше, команда і чергові по кухні) обговорювали, куди подіти ще півказана їжі. Проте рішення прийшло саме собою, в особі коменданта козацького табору, Отамана Подільського Полку Характерного Козацтва. "І як в нього влізло півказана каші?" - дивувалися СУМівці, пороздзявлявши роти. А гість, подякувавши за обід, напросився ще й на вечерю... Це вже було занадто! І тут, у світлій голові друга Коменданта народилися досить цікава ідея.

Ввечері я вже домовлявся із пластунами щодо спільних дій відносно козаків (але відразу зазначу, що свою частину місії вони провалили!), а наші хлопці готувалися до неспокійної ночі.

Хроніка подій (вже другої ночі):

23:00 Стійкування проходить без усіляких особливостей. Іде підготовка до "вилазки" в табір козаків.

23:50 Визначено план нападу, час і групу з трьох хлопців (це були Костя Колесник і Андрій Худенко, звісно ж під моїм керівництвом).

0:30 Вихід з табору. Увесь екстрім відчувається тоді, коли у повній темряві ідеш під крутий схил по вузькій стежці на краю 50-ти метрового урвища над Дністром. Один необережний крок, і можна викликати водолазів!

0:35 ...Йдемо по пам"яті, притримуючись безпечної сторони стежки.

0:37 Починається дощ. Відповідно допогодних умов змінюється і план наступу. Перебуваючи вже за 100 метрів до розташування "ворогів", ми вирішуємо повернутись назад і зробити вилазку пізніше, як тільки скінчиться дощ.

0:43 Адреналіну в крові все більше і більше - йдемо той же самий шлях назад, але вже по вологій і слизькій стежці.

0:50 Ми в своєму таборі. Можна поки що відпочити...

3:35 ...я просинаюся від того, що хтось тягне мене за ноги з намету і каже: "Пора!".

3:40 Ми знову виходимо з табору, але на цей раз у нас вже є додатковий вантаж: вузлик із об"їдками, котрі ми назбирали спеціально для найголовнішого козака - їхнього Отамана! Нам треба було непоміченими пробратися до командного намету і залишити "сніданок у постіль".

3:55 Зайнято позицію для "атаки". Ми розділяємось: Андрій і Костя мають доставити гостинець, а я спостерігаю за усіма їх діями у бінокль і маю відволікати стійку у раз потреби.

4:10 Хмари розійшлися і вийшов майже повний місяць: все стало дуже добре видно. Але мене непокоїла одна річ - я не бачив хлопців.

4:30 У бінокль я помічаю два крокуючі силуети із вузликом у руках біля самого табору Характерників. "Це мені сниться..." - подумав я та й встав собі теж.

4:31 Я підхожу до хлопців і питаю, що трапилось. У відповідь вони показують в сторону ватри, біля якої... спали стійкові.

4:32 Поважно крокуючи через весь козацький табір, ми залишаємо подарунок біля намету козацького Отамана, і таким же кроком залишаємо їх.

4:33 "Дах рве" щосили, бо ми вирішили "привітатися" ще й з пластунами. До піно-ПЛАСТового табору було метрів 50.

4:34 "Гартуйсь!" - привіталися ми із єдиним стійковим ПЛАСТівцем. Той цокотів зубами від холоду(!) і постійно позіхав, але хоч не спав. Тому ми вирішили, що провокації на пластовому таборі робити недоречно.

4:35 Із почуттям виконаного обов"язку ми могли повертатись до себе.

4:40 Всі на місці, втрат немає, місію виконано! Тепер можна і спокійно подрімати кілька годин.

Зранку, вже годині о восьмій, СУМівці вирішили завітати в гості до козаків, проте потрапили на досить кумедну сцену: стоїть Отаман із вузликом у руці і перед ним увесь табір. Відтискаються, бідолашні...

А з цього мораль: не спати не стійці!!!

Неділя ж промайнула дуже швидко. Всі складалися, прибирали після себе, та все таке. І тільки ПЛАСТівці із Характерниками набридали: перші розпитували, чи завжди у нас на стійкує по півтабору; а другі все немогли повірити, чи справді ми були в їхньому таборі вночі? А ми їм відповідали, що Хмельницький осередок СУМ в Україні є найкращою організацією, і що МИ ВСЕ МОЖЕМО!...

Комендант табору
др. Олег Олексієнко