Центральна Виборча Комісія нарешті закінчила попередній підрахунок голосів. Її шеф, Михайло Рябець особливо відзначав, що це саме ПОПЕРЕДНІ результати. Виглядають вони так:

Зрозуміло, що основна боротьба при створенні фракцій точитиметься саме за те, щоб долучити до себе когось з тих 102-х депутатів-самовисуванців, які в політичному жарґоні вже давно дістали прізвисько "болото". Існують, звісно, побоювання, що після початку роботи нового парламенту Віктор Ющенко втратить частину свого передвиборчого списку. Ще до 31-го березня його неодноразово попереджали у пресі, що він та його блок виконують роль Троянського коня для владних чиновників, що вирішили в'їхати до Верховної ради під прикриттям знаменитого прізвища.

Непередбачуваною також залишається і можлива поведінка так званого "болота". Не секрет, що за вступ до фракції депутати отримують непогані суми грошей (за деякими оцінками від $5 000 до $10 000), і що перехід з однієї групи впливу до іншої є непоганим ґешефтом, чим часто користуються народні обранці. Тому ризикну припустити, що порівняну більшість у новообраному парламенті отримає той, хто не пошкодує зелених умовних одиниць.

Загалом же, зараз ми маємо три приблизно рівні коаліції, жодна з яких не матиме заповітних 226-ти голосів, що дають можливість ухвалювати принципові рішення. Тому можна очікувати на оригінальні ситуативні союзи. Наприклад, Ющенка з комуністами, яким так чи інакше, а все одно треба буде демонструвати свою задекларовану опозиційність. Стосовно співпраці "Нашої України" з тимошенківцями то тут не може бути і сумнівів. На одній з останніх прес-конференцій Юлія Володимирівна відкрито заявила, що консультації про співпрацю між нею та Ющенком тривають і тривали протягом всієї передвиборної кампанії, і що немає сумнівів у зацікавленні Олександра Мороза у приєднанні до цього триумвірату.

В той час, коли опозиція і помірна опозиція підраховують, скільки голосів у них "забрали" на користь провладного блоку, чуються нотки протесту і у комуністів. Їхній вождь Петро Симоненко має підстави для того, щоб добряче задуматися. 66 депутатів – це найнижчий показник його партії за часів незалежності. Його фракція явно втрачає політичну вагу і, боюся, навіть йому невідомо як підступитися до штанги з назвою "парламентська боротьба".

Хоча, пан Симоненко – не найкращий приклад для ілюстрації втрачених надій. От кому справді є через що переживати, так це Партії Зелених та партії "Жінки за Майбутнє". Ще за три тижні до виборів, за результатами соціологічних досліджень, вони гарантовано потрапляли до ВР. І тут – така оказія. Зрештою, їхні результати, як і результати усіляких російських блоків, зубрів, копів, і навіть об'єднаних соціал-демократів виразно свідчать про те, що політична культура виборців зросла і вони вже наїлися тих спагеттті, які їм вішали на вуха.