Українські геополітичні окуляри. Багатовекторність та позаблоковість української міжнародної політики завжди надавали шанс політикам ідентифікувати себе з тими зовнішніми силами, кому які були до вподоби.

Ми успішно били поклони в Кремлі, просячи благословення балотуватись в найвищі органи рідної влади; у Вашинґтоні декларували свою любов та приязнь до Західного світу та його цінностей; запевняли Європу в своїх благих намірах інтегруватись в її структури; вигадували нові об'єднання (ГУУАМ); посилали 240-й батальйон вирішувати міжнародні військові конфлікти; в той сам час (припускаємо) сприяли іншим конфліктам, легально й нелегально продаючи зброю в Ірак та легально в Пакистан; рятували інших від стихійних лих та, принагідно, збивали чужі літаки; підтримували російську церкву та запрошували в гості Папу Римського.

Проте, слід зауважити, що завдяки такій "гнучкості" міжнародна політика дедалі менше почала цікавити нас, допоки перед виборами не з'явились сенсаційні дані про Європейські справи. СДПУ(о), здобувши контроль над загальнонаціональними ЗМІ, на всю Україну повідомило про те, що в 13-ти з 15-ти європейських держав при владі знаходяться соціал-демократи. Допоки політологи займались підрахунками та повідомленням щасливої новини, що не 13, а всього 9 країн мають до справи з лівою владою, СДПУ(о) вразило свіжою новиною: 63 % населення Європи живе в країнах, де керують соціал-демократи, проте на карті старого континенту забули позначити Україну. Політологи в черговий раз обурились – а де ж Україна?

Відтак, тепер мусимо більше спостерігати за європейським господарством та цікавитись справами правого спектру їхньої політики.

Європейська дефіляда. Найбільшою сенсацією європейської політики останнього часу є результати першого туру президентських виборів у Франції. З 16 кандидатів фаворитами гонки вважали діючого президента Жака Ширака та прем'єр-міністра, лівого центриста Ліонеля Жоспена. Яке ж здивування чекало на всіх після оголошення результатів виборів, коли стало відомо, що в другий тур пройшов Жак Ширак (за нього віддали свої голоси 19,6% виборців, що є найнижчим результатом лідера передвиборчих змагань за всю історію П'ятої республіки) та лідер ультраправих – Лє Пен (17,2% голосів). Не можемо не тішитися результатами представника комуністичної партії – менше 4%, що є найнижчим результатом за всю історію.

Лє Пен – 73 роки. Народився 1928 року, політичну кар'єру почав у 28-річному віці, коли у 1956 р. став наймолодшим депутатом Франції. В той час він – французький легіонер, котрий впродовж кількох років зі зброєю в руках, як свідчать нагороди, відважно відстоював інтереси трикольору в 1953 у Індокитаї, а в 1957 – у Алжирі. В 1972 році створює Національний Фронт, лідером якого залишається і до сьогодні. Однак, NF пережив розкол, внаслідок якого утворено нову партію, майже ідентичну за спрямуванням та ідеологією, на чолі якої став учень і прогнозований колись як спадкоємець Лє Пена Бруно Мегре. Проте, як свідчать результати виборів, це не перешкодило Лє Пену здобути найкращий особистий результат на президентських виборах (у 1974 році він отримав 0, 74 % голосів, у 1988 - 14,38%, 1995 -15%, 2002 - 17,2%).

Головні ідеї Національного Фронту та Лє Пена полягають передусім у жорсткій позиції щодо іммігрантів, особливо із "третього світу" (лідер NF обіцяє негайно їх депортувати, в разі обрання його президентом) та намірі виходу Франції з Євросоюзу. Результати виборів у Франції, викликали справжній шок у Європі: усі політики групуються навколо Ширака (останній закликає співвітчизників до захисту демократії), преса безупинно таврує Лє Пена "фашистом", члени Європарламенту (Лє Пен – депутат з 1984р.) освистали лідера Національного Фронту під час його останнього виступу, що стосувався близько-східного питання, населення виходить на чисельні демонстрації, а ті, хто не прийшов на вибори (більше 30 %) "посипають голову попелом".

Проте, аналітики свідчать, що Лє Пен не зможе набрати більше 22% голосів (хоч останній впевнений у своєму тріумфі і вже отримав вітання від одного з лідерів російських шовіністів – Владіміра Жиріновського), а відтак, дива не станеться (зрештою, за українськими спостереженнями, чудеса відбуваються здебільшого на Різдво, а другий тур припадає на наш Великдень, 5 травня). Проте, вся ця європейська істерія не може не насторожувати, ми не вперше зустрічаємось з прикладами остракізму стосовно волевиявлень населення старого континенту і чомусь цей "захисний імунітет" поширюється виключно на правий політичний спектр, сподіваймось, що тут колись належно оцінять і "лівих" політиків.

Незважаючи на прогнозовану перемогу Ширака, приємно, що в другому турі президентських виборів зустрічаються двоє представників правих, хоч і дуже відмінних між собою. Нагадаємо, що два роки тому в уряд Австрії ввійшли представники Партії Свободи на чолі з Йоргом Гайдером, італійський уряд очолив Сільвіо Берлусконі, який також знаходиться на правих позиціях. В Україні цього року вперше найбільшу підтримку населення здобули право-центристи, отож, – праві йдуть!

Епілог. Насамкінець, незважаючи на недолугість українських лівих, які ніяк не можуть визначитись де все ж таки перебуває Україна, пригадаємо факт з австо-угорської історії нашої Батьківщини. Вмілі імператорські географи, помірявши наш континент, визначили, що центр Європи розташовано в селі Трибушани (тепер с.Ділове Закарпатської обл.)

Отож, ніщо європейське нам не чуже.