Кожен революціонер знає, що така справа як РЕВОЛЮЦІЯ не може бути оголошеною заздалегідь. Заздалегідь її тільки готують, щоб в якийсь момент запалити "іскру", як казав колись молодий, а тепер кам'яний Вован. Тоді вже успіх справи залежить здебільшого від суб'єктивних факторів, цебто переляк влади, готовність народу, наявність харизматичного лідера і, навіть, погоди.

Тому, коли ще в липні трійка опозиціонерів оголосила остаточну дату революції, це, здебільшого, викликало скепсис по обидві сторони барикад. Значно пізніше всім стало зрозуміло, що попереднє виявлення опозицією своїх намірів було реверансом у сторону Ющенка, відомого своїми довгими ваганнями при прийнятті доленосних рішень. Месії пропонувалося зважити всі "за" і "проти" та якось визначитися з ким і проти кого він буде дружити. Зараз не можна стверджувати однозначно про користь такого кроку революціонерів. З одного боку – вождь "Нашої України" таки з'явився на мітингу 16 вересня і поставив свій підпис під вимогою дострокових президентських виборів, але з іншого – він так і не насмілився вголос назвати прізвище президента проти якого вийшов виступати, завуалювавши його багатозначним слівцем "влада".

Все це дало багато поживи для людей небайдужих до політичної ситуації в країні. Але здебільшого думки більшості оглядачів сходилися до того, що 16 числа стався фальстарт. Не зважаючи на позірну єдність опозиціонерів, які об'єдналися незалежно від своїх ідеологічних позицій, продуманого чіткого плану дій вони явно не мали. Не було створено ані єдиного прес-центру, який би оперативно задовільняв потреби журналістів, ані відповідного координаційного штабу акції "Повстань Україно"; не було розроблено чітких і загальнозрозумілих гасел, які легко скандувати натовпом, ані видрукувано сотень тисяч листівок, якими б, в ідеалі, мала бути заклеєна кожна вільна поверхня міста-героя Києва та обласних центрів.

Всі ці "не" навіть у найбільших оптимістів викликали неприємний холодок у грудях, який навіював думку про відсутність єдиної виробленої політики у проведенні акцій протесту. Інформаційних приводів трійці явно бракувало, як і бракувало добрих виконавців, які могли б їх влаштувати.

Але, на щастя, в Україні є влада. І влада ця настільки люб'язна, що згодна цілком безкоштовно робити нашій "трійці" чудову безкоштовну рекламу. Поки що це у неї виходить несвідомо, але це і найкраще, тому що одну жертву її свідомої любові ми вже маємо, і при найгірших збігах обставин матимемо ще роки два.

Для ілюстрування цієї думки достатньо оглянути кілька останіх днів. Почнемо з 16 вересня, коли опозиція розіклала свої намети біля адміністрації президента. Зважаючи на погоду, яка зараз стоїть в Києві, ті 120 шатрів уже за кілька днів не було б ким заповнити (кому захочеться цілодобово сидіти в холод і дощ фактично на вулиці?). Тому дуже скоро це було б не бойове наметове містечко, а просто жалюгідне видовище. Але влада сама все організувала – прибрала намети, не дала людям мерзнути і дала в руки опозиції можливість кричати про порушення своїх прав і про "розгін мітингуючих".

Ближчі до нас дні ще краще ілюстують старання офіційних осіб посприяти революції. 23 вересня увечері трійка лідерів прийшла на столичний телецентр вимагати 10 хвилин прямого ефіру головного державного каналу для інформування населення про свої плани. Зрозуміло, що головний державний телевізійник Сторожук їм відмовив, чим створив ще один чудовий привід для закидів про недотримання прав народних обранців. У цій ситуації зі сторони влади набагто вигідніше було пустити трійку в ефірі. Зважаючи на те, що їхній виступ не був попередньо проанонсований, а рейтинг УТ 1 в цей час доби становить заледве 2 пункти, що є непристойно мало, опозиціонерів би так ніхто добре і не дивився б в ефірі. Але своєю відмовою керівництво телебачення не тільки привернуло до цієї події увагу громадян, але і змушене було все-таки дати найближчим часом ефір, що значно збільшить аудиторію охочих послухати протилежну до влади думку.

24 вересня старання влади з популяризації своїх противників були ще красномовнішими. Замість того, щоб спокійно пропустити народних обранців до президента, якому ті хотіли вручити постанову народних зборів 16 вересня, комусь спало на думку заблокувати 50 депутатів в приміщенні адміністрації президента. Це стало ще одним приводом для шуму. Якби їх тихенько пропустили до гаранта, і дали змогу віддати ту цидулку – то цим би поки що все і закінчилося. Але ні, придумали заблокувати їх міліцією. Невже можна було придумати кращу рекламу для тих, хто її зовсім не має.

Тому, як люблять повторювати державні чиновники – не все так погано у нашому домі. І хто зна, може з такою активною підтримкою зі сторони офіційної влади Україна знову прославиться на весь світ своїм нетрадиційним підходом до вирішення проблем. Цього разу у нас є шанс довести, що революцію можна виграти, навіть оголосивши її заздалегідь.