26 жовтня о 4 годині ранку за Київським часом у Москві загинуло майже 40 героїв. Ними були молоді чеченці, які свідомо пожертвували своїми життями заради незалежності своєї батьківщини – Республіки Ічкерія.

Інформаційна паніка, викликана захопленням театрального приміщення, вже потроху відступає, даючи простір для широкого аналізу події. Але тепер кожен, хто висловлюється на цю тему, попадає в лещата дволичності. З одного боку, на побутовому рівні існує тиха підтримка вчинку бойовиків, з іншого – висловлювати своє схвалення вголос означає стати захисником тероризму. Є ще і третій шлях – сховатися за начебто холодним аналізом подій і не ставати на чийсь бік. Але чомусь мені здається, що це саме той випадок, коли кожен повинен визначитися на якій стороні барикад він стоїть, якщо не фізично, то хоча б солідарно.

Слід визнати, що навіть серед тих, хто солідаризувався з діями молодих кавказців думки розійшлися. Один табір обстоює ту позицію, що захоплення приміщення є початком кінця чеченського руху опору. Інший табір навпаки – вбачає у акції новий етап визвольної боротьби цього народу. Огляньмо коротко мотивацію обидвох тверджень.

Варіант "Поразка"

Захоплення заручників є криком відчаю. Чеченці усвідомили, що світові, на жаль, начхати на їхню боротьбу. Для проформи чергові європейські та американські комісії кивають пальчиком в сторону Москви, яка порушує в Ічкерії всі можливі права людини. Але останні геополітичні події довели, що європейці та американці можуть не бути такими принциповими, коли йдеться не про їхні особисті інтереси, а тому цілком можуть перестати повчати Росію, як тільки вона дасть своє "добро" на військову інтервенцію в Ірак. Приблизно такий самий обмін стався трохи більше року тому, після 11-го вересня. Його формула була така: "Росія підтримує так звану глобальну боротьбу Заходу з тероризмом, а за це Захід не пхає свого носа в Чечню". Такий розклад сил задовольняв усіх, окрім самих чеченців.

юІнший аспект варіанту "Поразка" схожий на попередній – чеченцям бракує інформаційних приводів, які б дозволили на весь світ заявити про свою боротьбу. Тому не дивно, що це захоплення заручників стало першим в історії інтеарктивним захопленням, коли жертви і їхні захоплювачі регулярно виходили в прямий ефір телевізійних і радіокомпаній та розповідали про все, що відбувається всередині. Це виглядало зовсім абсурдно, але таки було правдою – тероризм ХХІ-го століття on-line. Завдяки цьому постійно створювалися інформаційні приводи, і рухомі рядки з останніми повідомленнями не покидали телеекрани навіть під час трансляції мультфільмів та кінокомедій.

Останнім аргументом на користь поразки називають неефективність захисту бійців-смертників від московського спецназу. Мовляв, це перша провалена чеченцями така масштабна операція. Заручників не постріляли, будинок не висадили в повітря, себе не підірвали. Мовляв, де ж тут успіх, коли їх всіх сонних, включно з молодими дівчатами, повбивали пострілами у скроню, а трупи багаторазово показали в ефірі?

Варіант "Перемога"

Щоб розставити всі крапки на "і" скажу, що мені все-таки здається, що це була перемога Чечні. І для цього є кілька підстав. По-перше, нарешті чеченці спромоглися на те, що вже давно обіцяли – перенести бойові дії в Москву. Погодьтеся, треба мати неабиякий талант і мужність, щоб організувати таку складну операцію в центрі ворожої території, де і простому громадянинові з слов'янською зовнішністю складно пройти кілометр, щоб не наразитися на міліцейського держиморду, який чіпляється з перевіркою документів. Організувати ж доставку зброї, вибухівки і самих бойовиків до місця акції – завдання надто складне. І все-таки це їм вдалося.

По-друге, останні події показали, що Росія опинилася в ситуації Ізраїлю, який уже довший час не може вирішити проблему терористів-смертників. До цього часу навіть найсміливіша подібна акція чеченських повстанців – захоплення лікарні в Будьоновську – мала на увазі можливість відступу в гори. Ці ж молоді люди, які приїхали до мегаполісу, не могли не розуміти, що тут їм відступати не буде куди, а відповідно вони були готові померти за високу ідею і розраховували на це. Звідки взялися ці ідеї – питання свого роду риторичне. Можна пояснити це тим, що підросло покоління, яке окрім війни на території своєї Батьківщини нічого іншого не пам'ятає, бачить смерть щодня на своїй землі, а тому своє життя цінує не надто високо і готове на жертви. Але так само має на право на існування і та думка, що це є переведенням воєнних дій на якісно новий рівень. Коли бойові дії ведуться на території ворога. З позицій військової тактики така війна для чеченців є складнішою, але ефективнішою. 30 - 40 бойовиків можуть тримати у жахові всю Москву протягом місяця, а при вдалому плануванні операцій – і протягом кількох місяців. При цьому досягається чудовий пропагандистський ефект, а також є вплив на громадську думку, яка активніше почне вимагати закінчити війну в Чечні. Поки що москвичі бачили і знали про цю війну тільки те, що їм показували по телевізору. Коли ж війна вестиметься на їхніх вулицях – тут уже не до теорії патріотизму – або бери зброю в руки і йди воюй, або вимагай від свого уряду якось вирішувати це питання. Безперечно, патріотичної риторики в російських ЗМІ зараз значно побільшало, але це є свідченням не перемоги Росії, а її страху.

Ну і по третє – необхідну інформаційну бомбу таки було підірвано. Тепер всі знають хто такі чеченці і на що вони здатні. Звісно, ціна такій інформації надто висока – загинули люди. Але ж іде війна, а війна без жертв неможлива. До того ж, ці бойовики довели, що у справі суперечки Чечні та Росії навіть їхні дівчата готові помирати за свободу своєї батьківщини. А чи багато знайдеться росіянок віком до 25-ти років, готових піти на смерть заради того, щоб їхня країна ще якийсь час могла друкувати свої карти, на яких Республіка Ічкерія буде позначена тим самим кольором що й усі інші підкорені "конституційному порядкові", як напр., Мордва, Татарстан чи Корякський автономний округ?

Росіяни скористалися чеченським жупелом для передачі влади від Єльцина до рук Путіна, який обіцяв швидку перемогу над сепаратистами. Не змігши силою придушити боротьби чеченців, Москва вирішила замовчувати проблему. Мовляв, немає новин, немає й проблем. Тепер, коли грім вдарив у Москві, Кремль, не рахуючись із жертвами, провів операцію захоплення, щоб якнайшвидше ліквідувати привід говорити про чеченську проблему. Сам штурм залу "Норд-Ост" підготований і проведений типово по-російськи: знов щось там погано спланували, це привело до величезних людських жертв, але не завадило відразу ж гучно відрапортувати про тріумфальну перемогу. Станом на 30 жовтня цивільними жертвами операції стали 362 заручників: 117 вже загинули і 245 ще перебувають в лікарні. Лише двоє осіб загинули від вогнепальних поранень (треба ще розібратися, хто в них стріляв – чеченці, чи визволителі), решту ОТРУЇЛИ ГАЗОМ!

Зараз, за всіма законами інформаційної війни, нашу увагу концентрують на тому, чи був газ; якщо був, то який саме; скільки іноземців перебуває в лікарнях і що вони майже не вмирають... Разом з цим в засобах масової інформації дуже мало йдеться про те, що народ бореться за незалежність, він, стікаючи кров'ю, намагається докричатися до всього світу. А світ цинічно торгує чужою кров'ю, маніпулюючи поняттями прав людини. Насправді ж сильних світу цього цікавить не доля чеченських, іракських чи афганських громадян, а нафта й інші корисні копалини, якими багата їхня земля. Крім того, одні мають золоту мрію продавати свою кока-колу всім на світі, а другі – помити чоботи в усіх існуючих океанах. І кожен йде до своєї заповітної мети...

Вадим Карп'як, Ігор Симчич