23 травня цього року Секретар Ради національної безпеки України Євген Марчук шокував вітчизняний (та й не тільки) загал сенсаційною звісткою – Україна розпочинає процес, кінцевою метою якого є вступ у НАТО. Саме таке рішення було прийняте на засіданні РНБО під головуванням Президента Кучми.

Незважаючи на те, що багатостраждальна ненька так раптово позбулася святая святих своєї міжнародної політики – багатовекторності (всюди і водночас ніде, з усіма і ні з ким), вітчизняний та міжнародний політикум досить спокійно зустрів це повідомлення.

А виявляється, все не так просто. Якщо з декларацією про вступ до НАТО закінчується ера багатовекторності, тоді домінантним вектором української політики стає Північноатлантичний Альянс. Проте, сьогодні ця глобальна структура нараховує 20 країн (19+Росія), а після празького самміту НАТО, що відбуватиметься в листопаді, до цього блоку вступить ще 7 (з 9 пропонованих країн). Вже три держави з колишнього Варшавського Договору (структура, яка була антиподом НАТО під час Холодної війни) отримали своє членство у цьому блоці, а тепер ще й прибалтійські держави займуть місце серед країн-членів Альянсу.

Створення нового формату відносин Росія-НАТО викинуло Україну на задвірки світової політики. Рішення РНБО є нічим іншим, як поганим наслідуванням "старшого брата". Хоча нам і належить відома геополітична формула: "в Європу, разом з Росією", на цей раз в західний світ тягне нас сама ж Росія.

Нагадаємо, що Україна першою з країн середовища СНД взяла участь в програмі "Партнерство заради миру", а також встановила особливий формат взаємин в "Хартії про особливе партнерство". Проте, нам так і не вдалося закріпити ці відносини, все ж, ми надто часто оглядалися на Москву. Сьогодні наша заява не є ані сенсаційною (з огляду на прорив у відносинах Росія-НАТО), ані оригінальною (перед нами з подібними заявами виступили Грузія та Азербайджан, а після нас вже й Білорусь готова іти цим світлим шляхом).

Все ж, охорон багатовекторності, здається, доведеться відкласти – Україна задекларувала свій намір ближчої співпраці з Євразійським Економічним Союзом (ЄврАзЕС), а практичне вирішення питання з НАТО може відбутись (якщо б ми навіть і захотіли), на думку Марчука, через 8-10 років...