Все-таки приємно, коли люди, які опікуються країною і пишуть для нас із вами закони, підтримують здоровий дух у своєму здоровому тілі. Особливо якщо ці люди належать до опозиційної "четвірки". До справжніх олімпійців їм, зрозуміло, далеко. Але перші старти уже зроблено: гасло "Головне не перемога, а участь" активно впроваджується у свідомість тих 50-ти з копійками відсотків виборців, які своїм голосуванням 31 березня висловили недовіру нинішній владі.

Якщо чесно, то ситуація виглядає поганенько. Навіть на фоні останніх заяв про вступ до НАТО Україна залишається особливим заповідником у центрі Європи, такою собі країною вічнозелених апельсинів, і дивує всіх цивілізованих сусідів своїми парламентськими баталіями. А дивуватися є чому. Сила, яка перемогла, не змогла отримати не те що керівництво законадавчим органом, але навіть близько наблизитися до заповітної трибуни спікера. На черзі втрата комітетів, але і це один з лідерів "четвірки" ("Наша Україна", "Соцпартія", "Компартія", "БЮТ") Ющенко не вважає трагедією.

Мотивація таких дій опозиційних народних обранців знайшла в їхніх рядах гідне виправдання: мовляв, нехай дорогоцінний Гарант сконцентрував у своїх руках усю владу, а відповідно, він же ж нестиме і всю відповідальність. На цьому фоні єдиним тверезим виступом був спіч Юлії Тимошенко, яка сказала що "четвірка" не має права так поступати. Її пояснення виглядає логічним: люди нам довірили владу, а ми її втратили.

Хоча стосовно Тимошенко фраза "втратили" звучить, як на мене, занадто самокритично. Хто-хто, а вона постійно перебуває в якомусь русі. Зараз от намагається зібрати підписи для усунення Литвина з посади спікера і, до речі, ще не покинула ідеї почати процес імпічменту. На цьому фоні в усій красі виявилися сумніви "надії нації" Віктора Андрійовича. Зрозумівши, що джентельменськими якостями противники явно не обтяжені, він все одно з дивною впертістю сахається від слова "опозиція" як дідько від ладана, і з такою самою впертістюю розраховує на комуністів. Останні все ще вірять у свої голоси як "золоту акцію", хоча репутацію знову підмочили. Історія показує, що всіх своїх партнерів вірні ленінці просто "кидали", якщо користуватися тюремним жаргоном, до якого вони звикли за роки своєї влади. Тому наполегливі спроби Ющенка розіграти цю карту викликають зрозумілий подив і обурення.

Замість того, аби усвідомити елементарну річ, що за владу треба боротися і відстоювати права тих мільйонів, які довірили йому свій голос, шановний добродій звично говорить щось гарне, але незрозуміле. То він "грав у шахи, а з ним у Чапаєва", то з ним "несправедливо поступили" і все в цьому ж дусі. Хоча, усвідомити та боротись – різні речі. Легко виписувати неприємні слова про останню надію нашого народу, але ж все-таки мова йде про людину, яка у 2004-му році претендує посісти пост Президента і привести країну якщо не в Європу, то хоча б до економічного процвітання.

Складається таке враження, що Ющенко не зовсім розуміє в якій країні він живе і чого насправді він хоче досягти. Якщо він хоче помиритися з Президентом щоб знов сказати йому звичне "тату", то для цього йому слід було давно об'єднуватися з "єдунами" і будувати світле майбутнє в ролі троянського коня. Як що ж навпаки, дистанціюватися від усього цього бедламу, то слід було чітко про це оголосити на всіх кутках і перевалювати відповідальність на інших. Тут же ж виходить патова ситуація. Зрештою, хід його думок виглядає зрозумілим: от зараз вони покерують, зганьбляться, а там і до виборів недалеко; тоді-то навколо мене і почнуть гуртуватися усі ті, хто зараз вимушено перебуває в окопах по той бік фронту. Але така пасивність, по-перше, небезпечна своєю необґрунтованістю, а по-друге, люди можуть і не захотіти гуртуватися біля слабкого лідера. А в тому, що Ющенко лідер слабкий – сумнівів, у мене особисто, уже не виникає. Залишається тільки телебаченню, яке належить "ненашим", переконати в цьому виборців. Справа ця – нелегка, ну, любить народ Ющенка, але ж і часу до виборів залишилося у вісім разів більше, ніж тривала остання (передвиборна) інформаційна атака на нього. За три місяці наш народ напам'ять вивчив, що Ющенко розікрав банк і вивчив дочку за кордоном. Яких ще віршиків навчать нас вчителі з УТ-1, Ери, 1+1, Інтеру та ICTV? Ціна поразки – світле майбутнє, а не якісь там депутатські крісла.