Що ж, це передмова. А тепер поділюся своїми аналітичними дослідженнями.

     Якщо зайти на офіційну веб-сторінку Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, відразу потрапляєш на сторінку «новини». Читаємо, поки що, заголовки: «Змагання з міні-гольфу», «Матчеві зустрічі з боксу», «Змагання з боулінгу», «Чужих дітей не буває» , і т. д. Але читаємо глибше. Спортом там і не пахне! Це організація заходів виключно для «себе» під гарними лозунгами. Я дуже сумніваюся, що мій юний друг аматор-боксер поїде до Куби. А вхід до «5 елементу» коштує немалих грошей, не кажучи вже про боулінг. Там приймало участь аж десять команд, і мушу наголосити, сумніваюсь я, що туди була запрошена звичайна молодь. Так і є! Цитую: «Переможцями та призерами стали: 1 місце - Міністерство закордонних справ України; 2 місце - Посольство Російської Федерації; 3 місце - Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту» . Хотілося б ще знати, що за приз був для переможців, сауна чи спа-салон в стінах «5 елементу», чи може, щось екзотичніше, до чого моя уява не спроможна. Читаємо далі. «Змагання з міні-гольфу» ( ІІ Спартакіади працівників дипломатичних та консульських установ, в яких брали участь 12 команд ) . Без коментарів! А що казати про такі види спорту як пауерліфтинг та більярдний спорт.

     Нічого не скажу, бо близько сотні українських дітей та юнацтва з різних регіонів України, не поїдуть цього року в табір, бо якість дяді із Міністерства, які, нібито, покликані лобіювати інтереси молоді, вже прогуляли кошти призначені для табору. А їх багато не треба. Десь приблизно раз сходити до «5 елементу».

     Чесно кажучи, я б соромилася такі новини виставляти на веб-сторінку. Погуляли, так мовчіть собі в «тряпочку». Зате, що стосується «чужих дітей», тут ніяких конкретних заходів, а просто балаканина. Звучить гарно: «відбулася прес-конференція, присвячена проведенню всеукраїнської акції "Чужих дітей не буває"» Що тим дітям відомо, про подібні прес-конференції? У гарних залах, з гарним меблями, з кавою-брейк, а може ще й з перервою на обід, збираються ситі дяді поговорити, які вони «борці» за майбутнє цих дітей. Може, вони, щось і зроблять для сиріт, але так для галочки, і для списання коштів для своїх потреб. Ну, ще розвісили банери по Києву, з гарним, вищесказаним лозунгом. Ціну одного банера можна дізнатися у першому-ліпшому рекламному агентстві, а «відкати», які отримали чиновники за таке розміщення можна лише уявити. Що ж, Бог їм суддя! Бо у сиріт саме Бог покровитель!

     Тепер заходимо: Головна »  Про Міністерство »  Департаменти »  Департамент молодіжної політики і читаємо про основні напрямки діяльності департаменту. « Підтримка молодіжного громадського руху: співпраця з молодіжними громадськими організаціями на засадах соціального партнерства та взаємної відповідальності за результат; проведення молодіжних форумів, круглих столів, конференцій з актуальних питань участі молоді у суспільно-політичних процесах; проведення конкурсу проектів, розроблених громадськими організаціями, стосовно дітей, молоді, жінок та сім'ї, надання державної фінансової підтримки за результатами конкурсу, здійснення моніторингу ефективності виконання цих програм » . Все чітко і ясно: «співпраця», «партнерство». Тільки чим же ми прогнівили департамент, що цього року нам відмовлено у фінансуванні? Чим же наші проекти гірші за минулорічні, чи може ми не справилися з завданням? Боюся, що аргументів ми не почуємо. Ніхто із Міністерства ніколи не переймався, як проходять ті табори. А ті звіти, що подаємо, думаю, що запилюються у гарненьких шафах, і нікого не цікавлять Та і не хочеться робити аналіз розподілу коштів. Кому більше дали, а кому менше і на що, бо по-дитячому якось виходить. Однак, «молодим політикам і управлінцям» завжди більше треба ніж простій «українській молоді». Це ж очевидно.

     О, щастя! Доки я писала статтю, то з ' явився новий заголовок. Читаємо: « 15 травня 2007 року за участю Міністра України у справах сім ' ї , молоді та спорту та Президента компанії “Спорт-Сервіс” Лілії Подкопаєвої відбулася прес-конференція до Дня захисту д ітей 1 червня 2007 року.» Знов прес-конференція! З кавою, чи без? Але далі: «Віктор Корж сказав: «Діти можуть розраховувати на нашу підтримку 365 днів на рік. До цієї дати ми підійшли із низкою законодавчих ініціатив, наразі, поліпшено права батьків-опікунів і багатьох тих, хто причетний до цього питання» . Мабуть пан міністр заговорився перед Представником Дитячого Фонду ООН в України (ЮНІСЕФ) Джеремі Хартлі, бо така заява про підтримку 365 днів, занадто ризикована. Зараз близько сотні дітей та юнацтва Спілки Української Молоді в Україні розраховують на вашу підтримку, пане міністре. Ви ще представникам засобів масової інформації щось про оздоровлення говорили. Взагалі, у Вас у Міністерстві люблять про цю тему говорити. А як же! Це така важлива тема, і головне вигідна, так само як і тема сиріт. А скільки «сирітських» «спортивних об'єків» очікують свого «опікуна». Тільки дуже сумніваюся, що ті діти знають про Ваші програми та прес-конференції, а особливо про «спортивні об'єкти».

     Ще хотілося торкнутися ДЕРЖАВНОЇ ПРОГРАМИ підтримки сім'ї на період до 2010 року затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2007 р. № 244. Гарний документ. Свіженький. Раджу всім почитати. Але після прочитаного хочу подивитися в очі тих хто прийняв вищесказану програму, і запитати хто буде втілювати в життя ті «сприяти», «розробляти», «удосконалювати», «організовувати», «здійснювати», та інші гарні «діє»-слова, які не діють. Та власне ваша задача тільки і полягає в тому, що програму затвердити. Не «царське» це діло втілювати сказане у життя. Я навіть і не буду заперечувати. Втілювати в життя всі ті дієслова повинні фахівці, або люди зацікавлені в тому. Для того й існують громадські організації, об'єднання та інші подібні структури.

     Шановний пане міністре! Молодь та діти Спілки Української Молоді в Україні не цікавляться Вашими прес-конференціями та черговими програмами. Ми готові діяти, і діємо, незалежно від ваших акцій та круглих столів (в яких немає ні кінця, ні краю). І табір ми проведемо, і не тільки табір, а і просвітницьку роботу, тільки звітувати вже будемо не перед вами. Гроші для табору ми знайдемо, не вперше! Тільки гірко стає від того, що ми є громадянами України, ми є платниками податків в український бюджет, живемо на етнічній українській землі, але почуваємося як у еміграції, і змушені звертатися до українських об'єднань у інших країнах по допомогу. Соромно!