Натомість пристрасті розгорілися в обласному центрі. Місцева газета «Новини Полтавщини» одразу ж помістила заяву чиновника Полтавської обласної державної адміністрації, який дії комунальників назвав «незаконними». Його можна зрозуміти, адже пам’ятний знак на честь Симона Петлюри було відкрито у травні цього року з ініціативи голови обласної державної адміністрації, чільного діяча «Нашої України» Валерія Асадчева на виконання указу Президента України „Про увічнення пам’яті видатних діячів Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки”. До того ж відкриття пам’ятного знаку далося не легко, оскільки супроводжувалося провокаціями з боку комуністів та членів Партії регіонів, які були й залишаються категоричними противниками вшанування у Полтаві пам’яті одного із лідерів УНР.

     На своє виправдання міська рада, яку, до речі, очолює член БЮТ Андрій Матковський оприлюднила інформацію, у якій зазначається, що «ніякого політичного підтексту щодо спорудження пам’ятника нашому земляку, цьому відомому військовому і політичному діячу періоду УНР, публіцисту немає». У даному випадку йдеться лише про виконання міською радою рішення Господарського суду Полтавської області, який визнав дії ОДА щодо пам’ятника Петлюрі незаконними та зобов’язав обласну державну адміністрацію знести пам’ятний знак. У повідомленні, правда, не згадується, що облдержадміністрація оскаржила рішення Господарського суду і на момент демонтажу відповідне клопотання знаходилося в апеляційній установі, а отже дії міської ради є протиправними.

     Нічна атака на Петлюру місцевих комунальників обурила націоналістичні та націонал-демократичні сили Полтавщини. На місці пам’ятного знака уже проведено молебень з метою «просвітлення злих сердець і затуманених голів». Відбулося також пікетування міської ради з вимогою негайно встановити пам’ятний знак та спорудити справжній пам’ятник Головному Отаману Армії УНР.

     Навмисне у деталях розповідаємо про всі перипетії, пов’язані із встановленням та демонтажем пам’ятного знака С. Петлюрі у Полтаві, оскільки вони у повній мірі характеризують, з одного боку, убогість і примітивність мислення окремих місцевих можновладців, а з другого - мають стати серйозним уроком для центральної влади, адже, хто б що не говорив, у результаті відбулася наруга над пам’яттю одного із фундаторів української державності. Тут варто наголосити, що Симона Петлюру аж ніяк не можна віднести до «пересічних» чи «регіональних» українських діячів. Нагадаємо, що він стояв біля витків Української Народної Республіки, зокрема у 1917 році входив до складу Української Центральної Ради, очолював Український Військовий Генеральний Комітет. У 1919 році С.Петлюра був членом Директорії УНР, а в лютому 1919 року очолив її, тобто став фактичним керівником незалежної Української держави. Більше того, після поразки Української революції Симон Петлюра деякий час керував роботою екзильного уряду УНР, який проіснував до 1992 року, коли останній президент УНР Микола Плав’юк склав свої повноваження у зв’язку із відновленням незалежності України та обранням Леоніда Кравчука її першим президентом.

     З нагоди великих державних свят вищі посадові особи держави регулярно кладуть квіти до пам’ятника Михайлові Грушевському, голові Центральної Ради доби УНР та соратникові Симона Петлюри. Кому як не їм реагувати на факт зневаги до одного із будівничих української державності, що відбувся у Полтаві. Розумію недоречність порівняння, але не можна собі навіть уявити щось подібне у радянські часи, коли б у якомусь обласному центрі було б вчинено подібне стосовно, скажімо, котрогось із соратників Леніна чи Сталіна.

     Окремо слід сказати про саму Полтаву. Завдяки провінціалізму у гіршому розумінні цього слова деяких місцевих чиновників вона, на жаль, поступово перетворюється у символ національної меншовартості. Так ще не забулася історія, коли із плебейською заповзятістю місцеві чиновники лобіювали рішення про спільне з Росією відзначення трьохсотріччя Полтавської битви; іншими словами, погоджувалися святкувати на українській землі перемогу російської зброї. А чого варта ухвала про надання поширювачу суржику Андрієві Данилку звання «почесного громадянина Полтави». Адже куди справедливіше було б надати таке звання справжній народній артистці Раїсі Кириченко, чий голос прославляє, а не ганьбить Полтаву і Україну.

     Але повернемося до Симона Петлюри. Історія із вшануванням цієї постаті здебільшого сумна й засвідчує нашу неспроможність гідно, на високому рівні віддати належне цьому державному мужеві. У світі існує лише один пам’ятник С.Петлюрі, який у 2001 році було відкрито у Рівному (скульптори В. Шолулько, В. Стасюк, архітектор Т. Мельничук). Не зрозуміла ситуація із вставленням пам’ятника Петлюрі у Києві. На виконання уже згаданого Указу Президента України Віктора Ющенка щодо увіковічення пам’яті визначних діячів УНР і ЗУНР ще у минулому році урядом був створений Організаційний комітет, який очолив тодішній міністр культури і туризму Ігор Ліховий. У планах роботи цього Оргкомітету було встановлення пам’ятника С. Петлюрі в столиці та перейменування на його честь однієї із центральних вулиць міста. Тодішній начальник головного управління культури, мистецтв і охорони культурної спадщини Київської міськадміністрації, а нині високопоставлений посадовець Секретаріату Президента України Олександр Беструшкін запевняв, що Київська державна адміністрація готує відповідну ухвалу, а на громадське обговорення виноситиметься питання стосовно місця спорудження пам’ятника. Зокрема планувалося встановити монумент на перехресті вулиці Володимирської і бульвару Тараса Шевченка. Це – плани. А де дії і результат? Сьогодні ж у Києві єдиним місцем, яке пов’язане із керманичем УНР, є фасад Будинку вчителя, який свого часу був резиденцією Центральної Ради і на якому встановлена дошка на честь глави Директорії УНР.

     Принагідно треба згадати про безпрецедентний факт наруги над пам’яттю С. Петлюри, що був вчинений у 2003 році в Парижі на могилі українського героя. Тоді невідомі люди на надгробному пам’ятнику видряпали свастику. З цього приводу посольство України надіслало ноту протесту до французького МЗС. Як відреагувала французька сторона? Чи знайдені і покарані вандали? Переконаний, що громадськість має знати відповіді й на ці запитання.

     Тим часом страсті за Петлюрою не вщухають. Складається враження, що Головний Отаман військ Армії УНР продовжує свій бій за незалежну Українську державу.

Богдан Червак,
провідник Київської міської організації ОУН