Гартуйсь, друже!
Хочу розповісти тобі про цікаву прощу, в якій довелось мені прийняти участь наприкінці вересня! Прийшло до мене запрошення від активістів молодіжної комісії Київської архиєпархії УГКЦ прийняти участь у прощі, що відбудеться 27-28 вересня 2008 року. Розгортаю я це запрошеня, і бачу там в програмі представлення спільнот, в тому числі СУМ в Україні. Вони ще не одержали моєї згоди, але уже всім розповіли, що СУМ там буде. Я зрозумів, що вибору особливого у мене нема. Можливо й на краще. Коли у людини занадто багато можливостей обрати є загроза, що вона обере щось не те!
Не довго думаючи, я пішов з цим запрошення до подруги Альвіни. З нею, не зважаючи на не тривале моє СУМівське життя, ми гарно знайшли спільну мову, і співпрацюємо досить вдало. Подруго Альвіно, поправ мене, якщо помиляюсь.
Так от, прийшов я до неї, повідомив про прощу та представлення спільнот. Альвінка подивилась на мене, і з усією СУМівською впевненістю сказала: «Зробимо!»
Але, як завжди, збір матеріалів ми затягнули. Менталітет студента, нажаль, нікуди не подівся. Тож саме представлення робилося за день до прощі, в день прощі, та на самій прощі. Мабуть це зайвий раз підтвердило правильність СУМівського привіту: «Гартуйсь!» Хто його зна, які випробування нас чекають в майбутньому.
Сама проща розпочалась з станції метро «Героїв Дніпра». Там була збірка прочан. Нас було не багато, але досить для того, щоб не відчути себе самотнім! Маршруткою ми доїхали до дитячої лікарні, що на околиці міста. Там є хрест, що є ознакою того, що на території лікарні є храм «Святих царственних мучеників» УПЦ МП. Біля цього Хреста ми помолились за щасливу прощу. Що не кажіть, а хороша це традиція розпочинати якусь справу молитвою. Бо, як казав Христос: «Де двоє, або троє зберуться в моє ім’я, там і я посеред них!» А коли зі мною Христос то мені не те що дорога з Києва до Вишгорода є смішною, але й, взагалі, будь яка перешкода є маленькою.
Помолившись ми відправились в путь. По дорозі ми співали, славлячи Христа. Думаю, це мало не аби який місіонерський вплив. Адже, серед багатьох людей досі ходить стереотип, що до церкви ходять лише бабусі. А тут така юрба веселої молоді! Хоча, признаюсь, були й такі, що незадоволено бурчали. Та, думаю, вони завжди бурчать. Така вже у них бурчанська доля.
Дуже приємним є також те, що Господь благословив нашу прощу хорошою погодою!
Прийшовши до Вишгорода ми одразу ж пішли на Службу Божу. Там ми подякували Господу за те, що щасливо добралися до місця призначення. Хто бажав, мав змогу піти до сповіді. Скажу по секрету, сповідь, яку я там мав запам’яталась мені на довго. Маю надію, що вона змінила моє життя, як це пафосно не звучить. Зрештою, будь-що може змінити наше життя, ми ж не часто це все помічаємо.
Увечері у нас була Хресна хода в центр Вишгорода до статуї Матері Божої Вишгородської. Видовище, чесно кажучи, було вражаючим. Уявіть собі, субота, вечір, люди відпочивають Аж раптом з’являється юрба молоді з хрестом, корогвами, свічками та співає незрозумілих пісень. Люди реагували по різному. Хто спостерігав з цікавістю, хто робив вигляд, що не помічає незвичного дійства, дехто ж хрестився, чоловіки (молоді хлопці) знімали гловні убори, хтось ховав пляшку пива, що була в руках. Хто б там що не казав про нашу молодь, але не така вона вже й бездуховна. Не все так погано, як нам намагаються довести. Не все ще тут (показую на груди), зачерствіло. Є надія, що ми знову повернемось до Христа, та відвернемось від Мамони.
Після Хресної ходи були нічні чування. Ці речі я люблю. Все ж таки, щось містичне є у ночі. А ще ватра. В такі моменти ближній відчувається по особливому. Друг стає ще ближчим. А мирська суєта відходить кудись далеко.
Ніч пройшла непомітно, хтось спав більше, хтось менше, хтось взагалі не спав. Але на ранок всі були бадьорими. А як же по інакшому? Ми чекали владику Діонісія. Він прийшов та уділив всім благословення. Ми причастилися на Архиреєйській Службі. Пообідали, та відправились до Києва.
Вся проща була досить короткою. Фактично доба. Але позитивних емоцій особисто я набрався на довго! Коли я сідав, то думав, що я напишу, а коли почав згадувати, то виявилось, що подій було не так уже й мало! Я навіть опустив певні, не суттєві, на мою думку, моменти. Бо ж головне, як на мене – це присутність молоді в церкві, при чому активна присутність! Іте, що ми не соромимось прославляти Христа.
З нами Бог! І з Ним ми подолаємо усі труднощі!
Слава Ісусу Христу, дорогі браття та сестри!
З повагою, друг Денис
