Які заходи проводяться Спілкою Української Молоді в Україні до відзначення роковин Голодомору?

Безперечно, по різних осередках члени СУМ в Україні якнайактивніше долучилися до вшанування пам’яті жертв Голодомору. Це й участь в акції „Незгасима свічка”, підтримка кампанії „33 хвилини”, збір свідчень від очевидців жахливих подій 1932-1933 років, облаштування музейних експозицій тощо. Однак, на мою думку, наймасштабнішою, і не лише у кількісному, але й у якісному вимірі є акція „Сопричастя”, якій цього року виповнюється 5 років.

Хто є автором ідеї проведення „Сопричастя”? Чому акція має таку назву?

Автором ідеї проведення „Сопричастя” є група тернопільських СУМ’івців, які вирішили таким чином вшанувати 70-у річницю Голодомору. Тоді, як ви мабуть пригадуєте, не було такої широкої кампанії з відзначення сумного ювілею, то ж ми хотіли виробити якийсь свій церемоніал і традицію на пошанування невинно убієнних українців. Досвід посту, а, відтак, збору зекономлених завдяки цьому коштів, які згодом потрібно використати на добру справу, було взято від молодіжних громад Галичини початку 20 століття, які збирали таким чином гроші на підтримку політв’язнів та бійців українських військових формувань. Зрештою, потрібно було виробити якусь дію – Чин. Сам піст був би корисний для самопізнання, а треба було до цього долучити ще й користь для спільноти – тому одним із елементів „Сопричастя” стала добра справа. Молитва ж допомагає нам поєднатися духовно і з учасниками акції, а також із душами тих мільйонів українців, які лягли у чорний покіс Людомору 1932-1933 років. Назва виникла сама по собі. Ця акція не могла інакше називатися! Адже йдеться про співпричетність, про єднання „мертвих, живих і ненароджених”. У 2006 році, до нашої „сопричасної” традиції цілком випадково додався звичай по завершенню 33-годинного посту, о 16.00 год.,  ділити між учасниками акції, які присутні в якомусь одному місці, буханець чорного хліба. Щось, погодьтеся, є в цьому від ранньохристиянської трапези любові - „агапе”...

В чому полягає Сопричастя?

 Аби зрозуміти – потрібно пережити, або, принаймні, спробувати це зробити. Саме це є одним із завдань акції „Сопричастя”, покликаної вшанувати пам’ять жертв Голодомору. Впродовж 33 годин кожен доброволець, через обмеження у звичних для нього речах – їжі, музиці, розвагах, символічно єднається з тими, хто з вини україноненависницького більшовицького режиму перетерпів неспівмірно більші обмеження та страждання через Великий Голод, ім’я якого – Голодомор, навіки закарбоване на скорботних скрижалях світової історії... 

Відколи проводиться акція?

Зазначимо, що вперше така акція, започаткована СУМ’івцями Австралії та членами Тернопільської міської організації Спілки Української Молоді в Україні, відбулася у 2003 році. З того часу СУМ’івці щороку, в листопаді, проводять такий захід, присвячений вшануванню пам’яті жертв Голодомору.
У 2006 році до участі в „Сопричасті” долучилися не лише громадяни України, але й представники Грузії, Великої Британії, Словаччини. Акцію підтримав доктор філологічних наук, багаторічний завідувач Науково-дослідного відділу україністики Університету ім. Шафарика у Пряшеві (Словаччина) професор Микола Мушинка, інші громадські діячі.

Хто бере участь у „Сопричасті”?

Участь у „Сопричасті” можуть взяти всі бажаючі, кому виповнилося 18 років, і хто немає відповідних медичних протипоказань. Для цього не потрібно полишати місця навчання чи роботи. Для цього не потрібно вживати якоїсь зовнішньої атрибутики. Це є час для самовдосконалення і саморозвитку. Для того, щоб стати „сопричасником” необхідно лише  взяти на себе зобов’язання посту, молитви та доброї справи.  

Чи відчуваєш Ти зміни в сприйнятті суспільством Голодомору?

Зміни відчутні, і зміни ці суттєві. Аби не зловживати увагою читачів, скажу лише, що завдяки Президентові Віктору Ющенку, завдяки зусиллям громадських організацій в Україні та в країнах поселення сьогодні можна стверджувати, що гасло „Україна пам’ятає! Світ - визнає!” є не лише девізом, але й реальністю! Тема Голодомору сьогодні єднає Україну, адже ця чорна біль пройшла всією нашою благодатною землею! І навіть Галичина, яка, здавалося б, не відчула на собі цього жахіття, все ж була сопричасною до порятунку братів з Великої України. Річка Збруч, яка відділяла два світи, стала правдивою рікою життя, адже нею галицькі селяни переправляли на плотах, під покровом ночі, незнайомим, але таким рідним землякам з Радянської України, хліб, борошно, пшеницю... Пам’ятаю розповідь моєї бабці, яка розказувала, як до них у родину прибився маленький хлопчик, якому вдалося уникнути голодної смерті та перетнути кордон. Як він просив хліба і з якою надією дивився в очі людей, які, хоч і самі були незаможними, поділилися з ним всім, що мали...
Прикро, що ще є люди, які заперечують вже доведене і задокументоване, стверджуючи, що Голодомору не було. У безсилій агонії вони хочуть повернути старі часи. Але ж назад вороття немає.

Чи Ти сам брав участь у „Сопричасті”? Якщо так, то які твої відчуття, переживання?

 Я беру участь у „Сопричасті”  з 2003 року. Щоразу – інші відчуття і переживання. Щоразу – відкриваєш щось нове. Цього не можна передати словами. Це потрібно пережити і відчути самому. Але, повірте, після 33-годинного утримання від їжі, немає нічого смачнішого за шматок чорного хліба, який ти ділиш із друзями!

Які відгуки Ти чув від учасників акції?

 Ніколи не збирав відгуків про „Сопричастя”. Цього року вирішили спробувати це зробити. Для цього відкрили скриньку: soprychastya@cym.org. Запрошую учасників акції залишати там свої повідомлення.

Розмовляла-списувалася
Подр. Іванка Голуб’юк (Острозький осередок)