Наприкінці лютого 2009 року на Тернопільщині відбувся міжосередковий ратницький спелео-семінар «Печери Поділля». Мені випала нагода брати у ньому участь. Сподобалось! А це означає, треба ще!

Ще у грудні минулого року в Тернополі відбулась робоча зустріч ратників СУМ в Україні, на якій вирішували питання активізації діяльності дружини ратників: «назад оглянутися, сьогоднішнє оцінити, про завтра подумати». Першою ратницькою вилазкою надумали зробити подорож у печери. Поки все вкрите снігом, а на дворі пече мороз – час іти в печери!

  На південь від Чорткова, неподалік села Залісся, у глибині горбів заховалася печера Млинки.  Довжина цієї гіпсової красуні понад 28 км (є де прогулятися!). Добуваючи гіпс, селяни неочікувано для себе відкрили підземну порожнину. Спелеологи від того часу і дотепер відкривають все нові і нові ходи, зали, райони…  За ці роки печера стала відомою не тільки, як одна із найбільших, але і як одна із найцікавіших в Україні. Відома вона і серед спелеологів різних країн світу. 

Сумівців, охочих до мандрівок під землею назбиралось 11 душ. Учасники спелеомандрівки – члени Київського, Хмельницького, Тернопільського та Львівського осередків. Півтори години від Тернополя – і ми на місці, у давнього друга сумівців – Бориса Гори, який був нашим провідником у печерах та гостинно приймав нас у своїй спелео-хаті, що стоїть край села. Хата й справді файна та хороше доглянута. Кругом плетений тин, брама, а над нею вежа з рідними прапорами. В середині вибілена піч та великий двоярусний дерев’яний лежак.

Розклавши речі, перевдягнувшись та добре підкріпившись, слухаємо гутірки про геологію та печери України і світу, їх утворення та відкриття. Після гутірки йдемо заготовити дрова на приготування їжі та обігрів хати. Потім збираємось у печери. Для цього годиться старий одяг або комбінезон. Варто узяти і шапку. У ній легше вберегти голову, чи скоріше кристали, які необережно може знищити головою :). Обов’язковим атрибутом є ліхтарик (зручно,коли він на лобі: усе видно і руки вільні). Вхід у печеру під замком, щоб уникнути жертв самостійних жовтодзьобів, але для нас ці двері гостинно відкриваються. Заходимо у суцільну темряву, один за одним вмикаємо ліхтарі. З часом очі звикають до темноти. Слухаємо інструктаж по техніці безпеки і вперед. Проходимо метрів з двадцять і просторий рукотворний зал перетворюється у вузьку щілину. У печері заворожує тиша, краса різнобарвних кристалів, форми сталактитів. Усвідомлюєш мізерність людини у підземному царстві.

Час від часу  щілини переходять у великі зали. Трапляються і важкі ділянки у яких доводиться добряче пововтузитись, щоб пролізти (особливо всім сподобався хід Чортове Горло).  Мандри печерою захоплюють, і ти забуваєш про час. Виходимо на поверхню, коли вже темно і знайомою стежиною повертаємося до хатини. У хаті вечеря, фільми про печери та здоровий сон.

  Другий день починається руханкою з розтиранням снігом та сніданком. Ранком у печеру йдемо гонорово (та ми уже у чорта в горлі були), але тут нова несподіванка – на маршруті цього дня нас чекають тріщини-розпори. Не зовсім просто пройти щілину опираючись ногами в одну стіну та спиною в іншу.

  Повертаємося з печери близько 11:00. Збираємо речі, дякуємо господарю та виїжджаємо знайомитись із замками та храмами Поділля. Відвідуємо фортецю, костел і ратушу з торговими рядами у Чорткові. Наступну зупинку проводимо у Теребовлі. Тут відвідуємо руїни замку та оглядом церкви. Дорогою в Тернопіль зупиняємось для поповнення сил у придорожньому кафе. У файному місті ділимося враженнями та фотографіями, п’ємо чай та плануємо подальші дії.

Володимир Притула, Львівський осередок