|
Відрізок життя довжиною в ДОБУ
 Найперше, що запитують – чи не було страшно. І що відчувалося. І чи справді прийшло розуміння про те, як це було і що було тоді Їм .
Горбата цементна долівка, шматки штукатурки, котра осипається зі стін, таких же нерівних і наче живих (стіни – то окрема історія, бо вони були свідками того ), через отвори, які важко назвати вікнами, не проникає світло з вулиці. Вулиця – то інший світ. Ми сидимо колом на каріматах. Ми одягнені, взуті, відчуття голоду і спраги ще не прийшло, ми знаємо, що з нашими рідними, друзями, навчанням чи роботою все гаразд, у нас буде завтра, післязавтра і, можливо, ще не один рік. І напевне не у Сибірі. У нас тут навіть є тепло та електрика. Незвично лише, що камери і карцери. Камери і карцери . Ти дивуєшся, вражаєшся, співчуваєш, співпереживаєш, співстраждаєш. Ти стаєш частинкою тієї спільноти, яка перебувала тут, ти переймаєшся Їхнім стражданням, героїзмом, несправедливістю, яка закинула Їх сюди.
Намагаєшся прожити одну добу по певному графіку, при цьому постійно перебувати серед кам'яних стін, сидіти у замкненій камері, споживати їжу лише разом з усіма і лишу ту, що приносить наглядач, мовчати певні години, листуватися у чітко визначений час, прогулянка засніженим подвір'ям лише двадцять хвилин, ходити по колу і слухати листи Василя Стуса до сина. Усвідомлюєш важливість кожного моменту перебування тут. Справи того світу, який знаходиться за кам'яною стіною, здаються дріб'язковими і неважливими із площини цього. Ти чуєш гуркіт транспорту і голоси з вулиці. Там, за стінами, не знають про те, якою смачною може виявитися скибка чорного хліба, не знають, як можна сидіти, думати, говорити, читати, мовчати, лягати спати, прокидатися у камері для репресованих, молитися у карцері, і при цьому знати, що кілька десятків років тому тут теж перебували якісь люди, і були вони тут не з власної волі і не за зло, яке вчинили комусь, а за те, що відчували у своїх серцях свободу та любов до Бога та Батьківщини.
Ти не бачиш постатей і не граєшся у кіно – ти стаєш частинкою великої справи. Ти бачиш в очах своїх друзів розуміння того, чого вони сюди прийшли.
Співпережиття. Як молитва.
Пам'яті усіх героїв, мучеників, репресованих, відомих, забутих, шанованих, звеличених, кинутих, вірних Ідеї і Чину.
Доба.
****
щирі лиця
тернопіль, івано-франківськ (він же станіславів), шумськ, хмельницький, острог, бережани
гартуйсь
камери
найнеобхідніші речі себто свічка олівець і папір улюблена книга спальник і карімат
знайомились затуляючи очі від спалахів журналістських фотоапаратів затуляючи вуха від пафосу у словах державних мужів
добре що вони швидко пішли щоб ми могли самі шукати розуміння
говорили про мету життя про кілька сотень хлопців що боронили кілька десятків мільйонів своїми життями про ідею і чин
дослухалися до звуків ззовні доторкалися до стін усередині до долівки під нами
пізнавали себе у мовчанці
бачили своїх друзів у мовчанці
писали листи
хотіли зрозуміти усе самі
****
зібрались усі
велике тісне коло
багато запалених свічок розкритих книг і сердець можете читати
поезія
навмання один за другим хто знайшов свого улюбленого вірша про крути янголів світ шлях любов відчуття життя
пригадувати читати слухати
спілкування
прийшли ченці
ченці від слова чин дія
бесіда
у камері багато людей тісно гаряче
знайти для себе
****
пізня прогулянка
двір пустир перед дверима за яким углиб камери і карцери
непоштукатурена сторона будинку
падає сніг
напівтемрява лиш світло ліхтаря сніжинки кружляють великим колом люди рух за напрямком годинникової стрілки
углибині двору напівзруйнована стіна з вікном у нікуди вікно з гратами
тиша сніжинки рух коло
голосно звучить лист василя стуса до сина дмитра
дослухатися йти
рух є блаженством після довгого сидіння в камерах
рухатися по колу
слова звернені до кожного слова написані давно слова на подвір’ї колишньої тюрми кдб звучать так голосно відлунюються в свідомості кожного
двадцять хвилин руху і звучання де углибині ще є вікно з гратами
****
час листування
як багато треба сказати кожному тому хто в цій і хто в інших камерах
листівки
листи зникають і з’являються через отвір у дверях
кожен лист частинка чиїхось затаяних дум несказаних слів уже промовлених речень
щирість
****
мовчанка
свічка
карцер і свічка
сидіти на каріматі тримати перед собою запалену свічку перебирати в руках вервицю мати запалені думки і серце
мовчанка
або просто думати
і просто думати
дослухатися до тиші перебувати у замкненому просторі обмеженому залізними дверима стінами стелею і долівкою одинаково нерівними на яких уява вимальовує обличчя тих що тут перебували
або крадькома пройтися темним коридором вздовж вузьких сирих камер усвідомлюючи що тут колись зіткнулися дві вічні стихії життя і смерть
мовчанка
сповідь
****
спілкування
розуміти як важливо говорити після мовчання
вечірня свічечка обмінювання враженнями вечірня молитва вкладання спати
можна піти посидіти в капличці побалакати з друзями
засинати бачити над собою тюремні стіни
у кутку камери погруддя степана бандери
горить свічка
тиша
****
прокидатися бачити над собою тюремні стіни
у кутку камери погруддя степана бандери
ранкове вставання
свічка не догоріла вона стояла трохи схилена і тепер один її бік утворив вушко свічка стала схожою на горнятко
вмиватися справжність води
пити чай смак чаю чай перебиває усі інші смаки залишаючи лише смак чаю так говорила подруга
смак чорного хліба
ділитися враженнями
****
година мовчанки
сидіти притулившися плечима
пломінь свічки
стіни із обрисами обличь людей
****
молебень
молебень у камері переробленій на криївку тернопільськими сумівцями
відчуття спільноти
****
гомін обмін адресами прощання
добре що посмішки що щирі гарно що мали таке перебуття переживання файно що було
залишити у своїй пам’яті пережиті миті життя довжиною у добу
Іванка Голуб'юк
(Шумський осередок
СУМ в Україні,
(Доба-2007, Тернопіль)
|
