26 травня 2002 року відбулась теренова гра "Терен-орієнтир" серед молодіжних організацій Львівщини з нагоди Свята Героїв. Гра проходила у лісопарковій зоні "Погулянка" у Львові. Організаторами гри виступили: Львівська обласна рада, Центр творчості дітей та юнацтва Галичини, Клуб орієнтування "АСО", Центр Національного Відродження імені Степана Бандери. Організатори поставили завданням гри започаткувати традиції щорічних теренових ігор серед молодіжних організацій (на що покладаємо надії), створення молодіжних команд і постійно діючої ліги теренових ігор, а також популяризація здорового способу життя.

У грі мало взяти участь три команди молодіжних організацій: Спілки Української Молоді в Україні, Організації української молоді "Спадщина" і Національної скаутської організації України "Пласт". Чому мали, тому що "Пласт" не зміг виставити команду з 20 учасників. В день змагання від "Пласту" було присутньо тільки п'ятеро чоловік і їхня команда була знята зі змагання. В результаті чого гру прийшлось продовжувати у складі двох команд. Але не будемо про сумне.

Основним завданням кожної команди у грі є захист свого прапора та здобуття прапора суперника. Прапор встановлюють судді і переносити його учасникам обороняючої команди в інше місце чи приховувати забороняється. При сутичках дозволяється учасникам зривати зі своїх суперників нашивки. Якщо зірвана одна нашивка то учасник поранений і може боротися тільки тією рукою на плечі якої залишилась нашивка. Якщо обірвано обидві нашивки, то учасника гри вбито і він вибуває з гри та повертається на нейтральне поле. Гравців також можна брати у полон. Полоненим вважається учасник в якого залишилась хоч одна нашивка і суперники зв'язали йому руки.

На тривалість гри встановлюється контрольний час. При завершенні контрольного часу переможець визначається за найбільшою сумою набраних очок: за здобуття прапора суперника - 100 очок; за полоненого - 20 очок; за одну зірвану нашивку - 5 очок.

Учасники команд це - дівчата та хлопці віком від 12 до 16 років. Коли ми прибули на "Погулянку", де мала відбуватись гра, нас зустріла команда "Спадщини". Дивлячись на учасників їх команди в нас відразу виникло питання про їх вік, оскільки деякі з них не виглядали на шістнадцятирічних. Але нас запевнили, що все в межах правил. Як згодом виявилося 4 з команди "Спадщини" є студентами Інфізу (Інституту фізкультури). Але гра є гра і, незважаючи на непорозуміння, вона розпочалася.

Наша команда відправилася до свого прапора, по дорозі обговорюючи тактику своїх дій. На обличчях гравців було видно жагу до перемоги і в очах з'явився вогник азарту. Прибуттям на місце розташування свого прапора влане і розпочалась сама гра. Першою справою, яку зробив наш капітан, було розставлення стійок, щоб команда суперника не застала нас зненацька. Гравці команди ознайомлювались з місцевістю і всі з нетерпінням чекали приходу розвідників. Час від часу давали знак стійкові, але сполохи були помилкові, оскільки це були просто відпочиваючі. Першими до нас з'явилися три розвідники команди суперника. Це означало, що наше місце розташування стане відоме супернику. Гравці нашої команди спробували їх зловити, в результаті чого сталися втрати з нашої і їхньої сторони. На жаль у бою був "убитий" наш капітан. Команда суперника втратила одного розвідника, якого буквально розірвали наші дівчата. Незабаром прийшли наші розвідники, сповістивши нам, що вони не змогли дістати жодної карти. Залишалось чекати нападу команди суперника, оскільки їй було вже відоме наше місце розташування.

Наша команда посилила стійки і почала готуватись до захисту. До нас дішла звістка, що команда суперника має намір виступити в атаку повним складом, залишивши свій прапор без охорони. Тому ми вирішили послати двох гравців для захоплення прапора команди суперника.

Зібравши всіх вцілілих гравців, наша команда була вповній бойовій готовності. І ось стійкові сповістили, що нас оточують. Слід зауважити, що 2/3 складу нашої команди становили дівчата. Коли команда "Спадщини" розпочала наступ, навкруги лунав пронизливи писк. Це наші оборонялись. На жаль за якихось 5 хвилин все закінчилось і наш прапор впав під натиском команди суперника.

Після бою ми відправилися на нейтральне поле, а суперник побіг за своїм прапором. В результаті виявилося, що ми зірвали близько двох десятків нашивок, що стало своєрідною сатисфакцією за втрачений прапор.
Обговорюючи гру всі прийшли до одного висновку, що сатисфакція не за горами і ми ще покажем на що ми здатні.
В кінці було офіціне нагородження переможців і закриття гри. Нам дісталося "почесне" друге місце, про що свідчить наша грамота та футбольний м'яч в якості почесного призу.



Сергій Вальчук