День перший

Місце зустрічі м.Либідська, біля Будинку музики. Як завжди боїшся спізнитися, боїшся переплутати місце здибанки, боїшся... Боїшся невідомо чого, скорше всього із-за того, що вже довго нікуди не виїжджала ось так - з рюкзаком, у незнайому тобі місцину, та й ще з незнайомими або мало знайомими людьми. (А відомо, що компанія - це 85% успіху мандрівки). Ну що ж, і нехай!!!

Біжиш з пари, яка закінчилася о 15.00, сідаєш на маршрутку (бо тролейбус це вкрай безнадійно...), в дорозі до рідного гуртожитку (Троєщина), купуєш хавку, буквально влітаєш на сьомий поверх, ДУЖЕ ШВИДКО збираєшся, вибігаєш до того самого місця зустрічі. 18.00. Фу-уу-ух, встигла... Далі - що буде, то буде, байдуже.

Людиська потрохи збираються. І так нас назбиралося ні мало, ні багато, аж 14 душ. Сіли в ікарус-автобус і спокійно помандрували київськими шляхами до Сквири (для тих, хто не в курсі, це десь в годині їзди від Білої Церкви). Приїхали ми десь так о 21.30, а припхались власне на місце таборування о 22 з копійками. Правду скажу - думала, що от зараз прийдемо стомлені, зголоднілі (особисто я не встигла вдома перекусити) і почнемо ставити намети, шукати дрова для вогню, готувати щось попоїсти. Ляжемо спати далеко за північ і наступного дня будемо геть розбитими. Але не тут-то було... Ми прийшли на майже все готове. Просто "жах"!!! Проте організатори залишили роботу і для нас - хоч у приготуванні їжі. Це зовсім не виправдовує їхньої "провини". (Якщо відкинути жарти, то були поставлені намети і все приготовано для ночівлі - за що слід подякувати хлопцям зі Сквири). Ми всі дружньо розпалили вогнище і трохи посперечалися стосовно вечірнього меню. Вибір полягав між канапками з чаєм та рисом. Вибрали достойно: і те, і те. Поїли - а тепер би поспати. Перед здоровим сном в екологічно чистому середовищі ми ще раз перезнайомилися, поспівали ("Борщ, капуста, голубці..."), покалякали і розпочали гру "Таємний друг" (для тих, хто не знає - цікава гра, повна інтриги). Організатори, а це були: др.Сашко Семирга - комендант, подр.Катерина Демянчук - програмова, друзі Віталій Запальський, Віктор Гладун та Анатолій Гальчинський - інструктори та господарчі... Так от, подр.Катя розділила всіх учасників на три рої (такі групки); кожен рій призначив собі ройового (цебто головного); і всім оголосили порядок чергування на кухні (цебто приготування їжі). Нашому рою (Іра, Настя, Даньо, я) випала честь приготування завтрашнього сніданку.

День другий

Вставати реально було важко. А саме вилазити з першого спальника, в якому спала, а також з-під другого, яким була накрита.

День почався... Насичений, неповторний, такий, після якого хочеться радіти, що не залишилася плісніти в Києві.

Спочатку таки провели руханку, потім - збірку (це щось схоже на шкільну лінійку, проте має свої нюанси - тільки коли побачиш, то зрозумієш), поїли і... - вперед, до подвигів!

Наші сподвиження заключалися в трьох основних напрямках; для кожного з них визначили конкретний ліміт часу для кожного рою. Напрямки:
1. спуститися за допомогою премудрих прибамбасів зі скелі заввишки з 9-поверховий будинок;
2. піднятися за допомогою своїх рук, ніг та страховки на ту ж таки скелю.
3. стрільба по мішені.

В деяких моментах було важко, в деяких - страшно, але в усіх дуже цікаво. Особливо хочу відмітити підйом. Задираєш голову вверх - здається, рукою подати до цілі, але для її досягнення необхідно трошечки докласти зусиль... Мої зусилля були безрезультатні. Проте адреналіну в крові аж зовсім не забракло. Спуск виявився легшим, але не менш цікавим - основне подолати внутрішній страх перед висотою і "зависанням" на скелі на однісінькій мотузці в горизонтальному положенні. Під заохочування інструкторів (др.Анатолія та коменданта мандрівки) все виходило якщо не найкраще, то принаймні з куражем. Опісля - відстрілялися з др.Віталієм і пішли обідати.

Обід був дуже і дуже ситним (словами цього не здатні передати!!!). А оскільки ми його цілком заслужили, то ні в чому не відмовляли собі. Тим більше, що шеф-кухарем був др.Володя, під його чуйним керівництвом борщ, як і весь обід, виявився просто смакотою. Особисто мені, після такого годину навіть думати було важкувато...

Проте організатори попалися на рідкість люди добрі і чуйні. Щоб ми не дуже розслаблялися, нам дали партзавдання відшукати обєкти (їх слід було відшукати за допомогою карти) і повернутися назад до табору. Три рої, по карті і компасу "на рило" групи. Перед таким відповідальним завданням всі отримали, звісно, інструктаж - як правильно користуватися такими підручними засобами. Озброєні "за останнім писком" польового життя, з інтервалом в 15 хв., рої вирушили на пошуки. Ми вирушили другими. Спочатку ряно кинулися у бій за першість у теренівці, але скоро ми змушені були визнати, що заблукали. Кмітливість Іри, наполегливість Насті, розсудливість Даньо, а також (і це особливо!) допомога подорожніх - язик до Києва доведе - ми таки досягли першої цілі - КП №1 (контрольний пункт значить). Однак безнадійно застрягли - бо оглядали місцеві краєвиди на КП №1, жерли лісові горіхи на КП №2. На КП №3 ми не затримувалися. Дорогою назад Даньо натрапив на цікаву знахідку - а саме, людський череп. Це було серед лісу, і їх було кілька. Стало страшнувато... Посипалися різні версії - масове захоронення, чума, Голодомор і т.д.

Нарешті ми вже в таборі, який за цей короткий час став майже рідним - не так цей намет чи спальник, як люди, які зустріли нас запитаннями: "Де ви були?" "Ми вже почали хвилюватися..." "Думали вирушати вас шукати..." "Щезли на 2,5 години..."

Вечірня ватра, забави. Відбулося представлення роїв. Приїхали нові люди, привізши з собою свіжий подих у нашу атмосферу...

День третій

Таке враження, що ти вже тут тиждень, як мінімум... Вставання, вмивання, руханка, збірка... Все вже звично. Звично смачний сніданок. В цей день приємними несподіванками для багатьох закінчилася гра "Таємний друг" - у багатьох виявилися як явні, так і таємні друзі... Почалися збори до відїзду. Збірка-закриття з врученням подяк та грамот най-най-най-...

Ну що ж, пора, пора покидати те, про що згадуватиметься ще не раз... Як говорив др.Анатолій: "І буде тобісємдесят, і буде що розказати онукам - як їхня бабця лазила, стріляла..."

Що таке Сквира? Що там такого цікавого? - Як вам сказати... Хто не був - не зрозуміє. Там просто природа і хороші люди...
Подруга Наталя