Київські сумівці з користю використали останні теплі дні бабиного літа. Програма на вихідні 26 - 27 жовтня була більш ніж насиченою.

Субота

Рій хлопців на чолі з виховником др. Мирославом Симчичем провели прощальну ватру із шашликами. Вони добре провели час, весело розважилися і навіть позбирали грибів. Проте, пропустили інший захід - мандрівку до Переяслава-Хмельницького. Але це був виключно їх вибір.

А в Переяславі восьмеро київських сумівців, троє гостей (один із них з Калуського осередку) та двоє кандидатів в суменята весело помандрували місцевими музеями - їх у місті аж 26. Ініціатором поїздки став Святослав Липовецький, котрий вже вшосте був у цих краях та виконував роль екскурсовода.
Переяслав - одне із трьох міст в Україні, якому присвоєно статус заповідника. Унікальність музеїв міста - в їх абсурдності. Переважна їх більшість знаходиться у приміщеннях церков - величних барокових храмів часів Мазепи та пізнішого періоду. Зокрема, в одному з Мазепинських храмів розміщено експозицію історії ВВВ з панорамами форсування Дніпра, портретами та погруддями радянських полководців, які зухвало зайняли місце ікон у храмі (цю церкву видно на фото). В іншій історичній пам’ятці - церкві, поблизу майдану, на якому відбувалась Переяславська рада, і в якій український Гетьман та старшина присягали на вірність Україні - знаходиться музей сорочки. Гарні слова, але для іншої пісні. Цікаво, що при вході в церкву, між притвором і самою церквою захоронено тіло одного з полкових суддів, який заповів задля спокутування своїх гріхів поховати його при вході в церкву, аби віруючі молилися за нього, згадували його, ступаючи на могилу. Звідки було знати чоловікові, що його топтатиме нога простого обивателя, туриста, цікавого подивитися на “диковинки” давнього побуту.

Унікальні рештки язичеських половецьких святилищ викликали захоплення, адже це єдині в усій Україні осередки такої величини древніх ідолів. А ще ми побували під хаткою на курячих ніжках і переконалися, що це реальність, а не казка; побували у найдавніших житлах ХІ століття і навіть висунули припущення, що всі ті люди страждали жахливими депресіями (може це звідти така схильність у нашого народу до сентиментальності та трагедійності?); приміряли “під себе” літак-“кукурузник” та купу іншої техніки; показали своє ставлення до пам’ятника на честь дружби російського та українського народів та такого ж змісту табличок. На жаль, аби не порушувати громадського спокою святкуючого весілля міста, не ризикнули на радикальніший крок.

Зрештою, всі наситилися приємними враженнями та натомилися, що дехто не витримав і поснув прямо на ходу на шиях у своїх носіїв (кандидатки в суменятка). Загалом, прощання із “бабиним літом” відбулося успішно та насичено. Можливо до весни, а можливо, до наступного тижня...

Неділя

Після традиційного відвідання Служби Божої та сходин десятеро юнаків та юначок разом з виховниками відвідали виставку Сергія Платонова “Тобі, Україно”.
Цікавість та оригінальність виставки полягає як у самій експозиції, так і в особі п.Платонова. Він є власником даної колекції, яка складається із великої кількості археологічних раритетів, починаючи з V-III тис. до н.е., предметів доби Трипільської культури, козаччини. Загалом колекція налічує 4 тисячі предметів - це величезна кількість речей, які можуть бути наочним посібником для вивчення нашої багатої історії. Серед них багато золотих прикрас різного походження (кіммерійські, скіфські, фракійські, готські, аварські, хозарські...). Найцінніша та одна з найунікальніших прикрас є золота кіммерійська гривна вагою 940 грам 999-ї проби золота.
Унікальною є також колекція китайського срібла (136 предметів) ХVІ - поч. ХХ ст. Найбільше вражають величезні мечі для харакірі (для ритуалів - як написано на табличках).
А суть у тому, що все це придбане вищезгаданим паном за власні кошти (він є приватним підприємцем) у різних дрібних колекціонерів, зібрано докупи і виставлено для загального огляду. Це є першим випадком в сучасній Україні, щоб хтось власними коштами та зусиллями зорганізовував подібні виставки.