Ми у мандрівці знайдемо ключ щастя і краси
Ішла осінь чорноброва,
Зайшла вона до діброви.
(Т.Коломієць)
Золота осінь. Саме такою сьогодні її побачило юнацтво Київського осередку, вирушивши у мандрівку до Музею народного побуту та архітектури в Переяслів-Хмельницькому.
Юначки з роїв «Супер дівчата» та «Непереможні», та юнаки, що не полінувалися рано встати з ліжка, розмістившись на кріслах автобуса стали грати в гру «Знайди слово», а батьки вголос тішилися чудовою погодою.
Година сидіння на одному місці це не будь яке випробування, особливо, коли на вулиці яскраве сонечко припікає, яке так і манить побігати. Але ми були витривалими й щасливо прибули до «Музею під відкритим небом». А там почалося!
Серед нас був Ігор, який страшенно полюбляє читати енциклопедії і пізнавати все нове. Поки наші дівчата уважно вивчали один з експонатів музею, він встигав сходити в розвідку і дізнатися, що цікавого чекає нас попереду.
Село! І серце одпочине:
Село на нашій Україні –
Неначе писанка, село.
(Т.Г.Шевченко)
Княже подвір’я, хата чоботаря, пасічника, теслі, сільська управа, церква, ярмарковий майдан, школа….. Калина, чорнобривці, верба…. Частокіл, плетінь, ворота, перелаз… Стільки всього прекрасного, рідного, що просто душа тішиться, а серце відпочиває.
Батьки з виховницями ледве поспішали за юнацтвом, яке гаміркою ватагою бігало від подвір’я до подвір’я, від хати до хати, розпитуючи про невідомі їм речі і радіючи яскравому сонечку, чистому повітрю й старому українському селу.
Вмостившись на подвір’ї заможного селянина, помолившись, ми пообідали. Набравшись сил ми пограли з хустою і вирушили мандрувати далі.
Ось ми в Музеї бджільництва, дізнаємося про перший вулик, а в Музеї скрині, дівчатка з великим здивуванням запитують, що ж буде, якщо вони до заміжжя не наповнять скрині рядном, рушниками, вишитими сорочками та хустками. Хлопців більше цікавить техніка, тому вони швиденько перемістилися до Церкви, в якій, на наше здивування, була розміщена космічна виставка.
Час промайнув, як одна мить, єдине, що його зраджувало, то це наше дещо стомлене юнацтво, яке впродовж чотирьох годин в досить активний спосіб вивчало народні традиції, звичаї та побут.
Поверталися ми до Києва стомлені. Але це була приємна втома! Кажуть, що коли тобі дуже добре, то хочеться цим поділитися з друзями. Не даремно дівчата майже вголос промовили: «Жаль, що не всі поїхали». Але я знаю, що у нас ще буде не одна приємна хвилина, яку ми зможемо розділити з усім нашим юнацтвом.
