Як це не дивно, але ось вже понад місяць Київ тішить чудова погода. Ні тобі дощів, ні холодного вітру. Просто злочин сидіти в ці останні погожі дні вдома, тож ми (юнацтво + їх батьки + дружинники + пес Дружок) на минулих вихідних поїхали до білоцерківського дендрологічного парку Олександрія, що за красою та площею може запросто конкурувати з Стрийським (у Львові) чи уманьською Софіївкою.
За півтори години автобус нас завіз під самі ворота парку, а тут на нас вже чекала пані екскурсовод. Вона намагалась розповісти про історію, засновників заповідника, але дітвору більш цікавили широкі галявини, по яким так класно бігати, чудернацькі лежачі каштани та інші рідкісні дерева,
що понад 100 років славиться парк. Особливо сподобалось “Колонада луни”: як погугукати в ній з одного боку, то гудітиме й в іншому (перевірено на практиці!). Перед колонадою стоїть статуя вісника богів – Гермеса. Правда, щось дуже худенький, одні ребра та крила – не порівняти з доволі пухкенькими Граціями чи сплячими амурами.
Помилувавшись лебедями, водоспадом і посидівши на лавці декабристів, ми сіли обідати, так як до того часу добряче зголодніли. Ну а потім бавилися з хустою та грали у футбол.
Хоч дорогою додому ми співали “Шабелину”(та багато інших пісень), дощ так і не пішов. Коротше кажучи, мандрівка пройшла чудово!
Я не була в цьому парку влітку, але гадаю, осінь - найкраща пора, щоб його відвідати.
стаття подруги Світлани Тертиці
фото друга Романа Ковальчука
