“В дружнім гурті не страшні тривоги...”
Так і нас приманили до себе нові дороги. Нові і незвідані, але веселі
та нестримно цікаві.
Поїздка в Косів на ХХІІ Гуцульський фестиваль від самого
початку була суцільною авантюрою. Кілька найбільш підірваних
сумівців запропонували дружно гайнути до гуцулів. Обіцяючи море
вражень та “цікаву публіку” нам не набрехали. З самого початку ми
дуже приблизно уявляли собі де і в яких умовах ми будемо жити і
що будемо робити. Але все склалося якнайкраще. Ми мали все
обіцяне і навіть більше. Були пригоди, враження, гуцули, гуцулки,
трембіти, Карпати, сирні коники, кептарі, сердаки, була навіть
кулеша. Були різні вар’яти, місцеві та приїжджі. Напевно,
найяскравішими з приїжджих були ми. Але були і крім нас...
І взагалі, найбільше, що вразило там особисто мене -
це люди. Люди там унікальні - дивовижно гостинні, добрі,
турботливі та веселі. Саме тому, напевно, будучи близькими з нами
по духу, вони нас розуміли. Бо траплялися нам найкращі з гуцулів:
найкращий директор школи, найкращий водій автобуса, найкращий
з екскурсоводів, найкраща з супутниць, найцікавіші з випадкових
знайомих...
Програма була майже довільна, ніхто нікого ні до чого не
зобов’язував і не змушував. Кожен знаходив собі заняття до душі -
хто лазив по горах, хто по місту, хто тусувався з пластунами, хто з
гуцулами. Єдине, що робили всі дружно і одностайно - це їли
кулешу, бродили по торговиці, співали, танцювали, дивилися на
святкову ходу гуцулів з різних міст, областей та сіл.
Найнесподіванішими були гуцули з Одеси - виявляється є і такі.
Взагалі хочеться навести один яскравий випадок, який
говорить про косівчан. Коли ми приїхали до Косова і зупинилися на
центральній площі міста зі своїми наплечниками, до нас підійшов
невеликого зросту пан, привітався і спитав: “Вам чимось допомогти?”
На таке несподіване питання навіть не одразу знайдеш що
відповісти. Але вони такі, ці гуцули...
Був ще один - директор Косівської
спортшколи. Мало того, що він впустив нас у приміщення спортзалу та дав де
ночувати, але ще й натопили в приміщенні, дали плиту, де можна було варити
їсти, забезпечили душ з гарячою водою. Та і це ще не все - дізнавшись, що ми хочемо
податися в гори він запропонував нам шкільний автобус, за який нічого не треба було
платити, лише заправити пальним. Та ще й запрошував знову приїздити до них. Ось
такі дивовижні люди бувають...
Потім був шалений огляд Івано-Франківська. Шалений - бо з великими
наплечниками і на великій швидкості... Потім був шалений доїзд до Києва - бо без
квитків і в шалено маленькій кімнатці п’ятеро осіб... Але попри все це враження
лишилися найкращі і надалі всім рекомендуємо.
Одна з тих...
|
