Парламентський зраді комуністів 2004 року присвячується...

    Цим питанням я перейнявся після розмови з молодим студентом-комуністом у потязі дорогою до дому. Саме тоді я серйозно замислився над тим, якою могла б бути сучасна Україна, як би світ не породив таких монстрів, як Сталін, Ленін, Берія та інших, які в свою чергу потопили мою країну в річках крові, зморили голодом мільйони співвітчизників, та кинули до пазурів каральної більшовицької машини сотні тисяч національно свідомих громадян. Звичайно, історія не терпить умовностей та раптових припущень, історія – наука фактів та детального аналізу того, що вже трапилось та стало її надбанням, але яким був комунізм вчора, яким він є сьогодні, та чи знайде він своє місце у людських головах завтра?

    Ще за часів жовтневого перевороту 17-го року комунізм показав своє справжнє обличчя: нетерпимість інакомислення, жорстоке нав’язуання утопічної ідеї тим, хто „не зміг її сприйняти”, безжалісність каральної системи НКВД та МГБ, зневажливе ставлення до людського життя, („Смерть однієї людини – трагедія, смерть мільйонів - статистика”), інші прорахунки та злочини. Разом з ідеями „світлого майбутнього” вчорашні революціонери принесли в українські міста і села біль та страждання: наругу над церквами, заборону рідної мови, арешти інтелігенції, катування національної самобутності, нищення всього того, що мало вагу та цінність для пересічного громадянина. Все це, та багато іншого зробили неможливим сприйняття комунізму як рятівної соломинки, яка прийшла до селянина, аби його видряпати з пазурів буржуїв.

    Силові методи партійної агітації дискредитували червону ідею серед звичайного люду. Ленінська епоха залишила народам Радянського союзу у спадщину мовну та національну дискримінацію, авторитаризм, зрівнялівку під лозунгом рівності всіх громадян, та злидні під приводом „розкуркулювання та ліквідації буржуазії”.

    Але найстрашнішим є те, що поколіннями народ був позбавлений права на правду. Релігія стала поза законом, національна ідея – пережитком імперського минулого, традиції народів кинули під ноги більшовицьких вождів, національна ідея не знайшла свого місця у планах партійних діячів. Вищенаведені прорахунки унеможливили дружнє сприйняття народами СРСР ідей К. Маркса та Ф. Енгільса. Комуністична епоха, як і багато інших історичних періодів, залишили про себе неоднозначні спогади. Пройшли десятиліття, та імперія впала, ні – не під тиском національно-визвольного руху, не під ударам іноплемінних загарбників – ні! Радянська імперія, як і будь-яка інша, пережила себе, розвалилась зсередини.

    Дехто згадає про радянські часи як про перешкоду, випробування, котре давно подолало людство, та про яке годі думати, й треба лише скоріше забути. Для інших людей ці часи зайняли провідне місце у спогадах, стали втраченою, так і здійсненою мрією. Але найстрашніше те, що серед решти є ті, хто надалі намагається спекулювати на старих ідеях комунізму.

    Після розвалу СРСР у 1991 році комунізм на Україні втратив свій останній шанс: реформуватися з російського націонал-більшовизму в український комунізм, ідеологом якого міг би стати Борис Олійник, але те що мало статися не сталося. Так комуніст Петро Симоненко став носієм старої ідеї, котра втратила шанси на існування в умовах багатопартійності. Комунізм почав вироджуватися, з кожним переписом населення „електорат” останніх неспинно скорочується. “Велика Партія” стає розмінною монетою в руках бандитів-олігархів, лялькою котрою вдало маніпулює рудий пацюк, чия ера відходить в прірву минулого так же неспинно як і сам комунізм.