У СУМівців вже склалася традиція підтримувати національну збірну та інші українські футбольні команди в міжнародних турнірах. Так було і 17 вересня. Все розпочалося о 19.00 годині збором вболівальників та підготовкою до матчу. Дехто обговорював наші шанси, хтось когось розфарбовував, дехто ще дрімав. Було як у мурашнику: бігають, штовхаються, поспішають. Коли всі були вже готові (не в тому розумінні слова в якому ви подумали), друг Ігор Симчич спробував нас сфотографувати (йому це вдалося десь з сьомого разу, бо в апараті батарейки були розряджені). Дорогою до стадіону ми вигукували різні гасла: "Слава Україні!", "Динамо - чемпіон!", "Чемодан, вокзал, Росія", " ... ... - перемога буде наша"; співали, дехто навіть танцював. Все це продовжилось на стадіоні. Це було щось незабутнє!!! Від початку матчу і до кінця стадіон шаленів. Вболівальники ще ніколи не були такими одностайними у підтримці своєї команди. Від їхньої наполегливості ми мали відчуття, що не просто грало "Динамо" проти "Локомотива" - була гра України проти Росії. Кожен із присутніх на стадіоні хотів перемоги. І нам це вдалося. Ось вони - очікувані 83-тя та 90-та хвилини матчу. 2:0. ВІВАТ УКРАЇНА!!! Стадіон стояв догори ногами. Радості вболівальників не було меж.

Вболівальники росіян були менш активними аніж російські футболісти на полі. Їхня активність проявилася тільки після першого пропущеного м'яча - пусканням петард і димових шашок.

… згасло світло, заспокоївся стадіон, ще довго шуміли вулиці, переповнені щасливими вболівальниками.

Настав ранок, розпочався новий день, а від учора залишилися охрипле горло, приємні згадки і НАША ПЕРЕМОГА.