Цікаво та й весело сумівці провели час не тільки у Чернігові, а й у дорозі: під чарівні співи та гру на гітарі подруги Марго дорога видалась короткою та легкою. Прибувши до міста Ніжина мандрівники прогулялись затишним центром, відвідали старовинні храми та зелені парки. Транзитне містечко-привал виявилось досить чистим та привітним. За дві години по прогулянці у Ніжині сумівці вже мчали експресом до свого кінцевого пункту призначення.

  Для мене найбільшим здивуванням стала архітектура міста: майже весь центр, та й не тільки залишився забудований маленькими одно та – двоповерховими будинками, місто зовсім не отруювали п'ятиповерхівки часів радянського союзу. Ще й сьогодні місто видається одним із духовних центрів країни: з дзвіниці старого жіночого монастиря я побачив незліченну кількість золотих бань та хрестів, маленьких церков та капличок. Мешканці міста справили враження гостинних господарів: на вокзалі чисто й затишно, місто усаджено зеленню, усюди клумби з барвистими квітами.

  Центральна площі біля драматичного театру викладена старовинною бруківкою, що разом із давньою П'ятничною церквою навіяли мені роздуми про княжі часи та козаччину. Не зважаючи на вихідний день у місті виявилось на диво тихо й спокійно, лише фестиваль кубинської культури розворушив центральні площі та алеї. Головна вулиці міста, як і у Києві, перекривається ввечері для прогулянок, от тільки народ тут гуляє спокійніше, й залишає по собі менше бруду й сміття. Не знаю чому, але саме у цьому місті я відчув затишну домашню атмосферу: ніхто нікуди не поспішає, під ногами не гуркотить метро, у вуха не кричать „сорок п'ятий відправляється на Троєщину”, ноги не віддавлюють скажені перевізники двомісних пасажирських колясок тощо.

  Перед відправкою до Києва юнацтво запропонувало залишитися у місті, однак таку ініціативу не підтримало заклопотане виховне керівництво, тому по Чернігові ми залишили лише приємні спогади. Гадаю, що на цьому знайомство сумівців із чудовим північним містом не скінчилось.

  стаття друга Тараса Дем'яненка