День перший

Традиційно до схід сонця ми у Файному місті. Цього разу вирішили нікого не будити і рушили досипати на острів на ставі, з якого колись впав в озеро франківський сумівець :, та надибали випускників, які саме зустрічали схід сонця, то рушили на добре знану і улюблену місцину - до ідола. Трава виявилась прим'ятою :. Коли сонце визирнуло з-за ялинок, прокинувся друг Василько і, перервавши нашу соньку-дрімку, запросив на сніданок до уже знайомого гуртожитку. Далі хоч трішки долучилися до організації мандрівки і до обіду займалися закупівлею харчу, паралельно встигши здибатися з друзями і стрівши в тролейбусі друга Невідомого.
Файно, що прийшли провести в мандрівку друзі-шланги, файно, що так багатоосередково нас було, що весело, співаючи, їхалось і приїхалось до чудової місцини у Більче-Золотому. Табір розмістився у суничнику, то мали добрий суничний чай і даровані букетики суничок. Дуже втішилась прекрасній амазонській команді, яку мала доповнити, звісно, вперше не надто вдалось, та багацько навчилась і зрозуміла. Словом, ще гартуватись і гартуватись. Що дуже втішно, файно був представлений рідний осередок, Тасі і Юркові доручили бути ройовими :. Знайомство й вечеря перейшли у приємне чаювання зі співами й забавами, а згодом у стійку. Засинали під зоряним небом, на нас падали зорі, а потім босоніж в росі зійшло сонце.
День другий

Увесь день вдався переходом аж до Бедриківців. Червоно-чорний прапор розвівався над каньйонами рік. Особливо добре було у Монастирку, там, де три роки тому мандрувалось таборивиками "Духу нашої давнини-2", під тим же гаслом Олега Ольжича - ЗАХОЧЕШ І БУДЕШ, В ЛЮДИНІ, ЗАТЯМ, ЛЕЖИТЬ НЕВІДГАДАНА СИЛА. Дякуючи подрузі Ірці, мали таємних друзів, себто ще більше турботи, квітів, суничок, вишень, черешень і любові. Надвечір прийшли до ГЕС, де нарешті здибались з острозькими подругами, набавились трасканки і потанцювали у воді коломийку. На жаль, на останньому кілометрі денного переходу створила клопоти підвернутою ногою, що не надто гаразд - кульгати на збірці. Саме завдяки друзям і їх допомозі нога чується вже гаразд. Навіть на вишні носили на плечах. Через втому і дощик ватра обмежилась вечерею і міцним сном над Дністром.
День третій

Розпочався для мене літанням у небо, аби бачити Дністер, завдяки парубкам. Вперше з табору мене виносили на руках :. Дуже плакалось чомусь під кінець табору. Як колись тут. Коли чекали з Тасею на вокзалі в Заліщиках усіх таборовиків, адже нам йти заборонили через негаразди з ногами, то дуже файно прихистив нас дядечко - черговий по вокзалі, і напоїв кавою. В нього в кімнатці на вокзалі ми й пообідали, гарно побалакали про мандри, він дізнався нам розклад електричок і ми дуже попекли язики (саме сьорбали каву), коли почули пісню, з якою сумці заходили на вокзал. Ми ще гарно розгадували таємного друга, прощалися, їли вишні, а потім під дощем заходили в електричку і казали "до зустрічі". Коли їхали до Коломиї, дощ так молотив у вікна, що створювався ностальгійний настрій. А з Коломиї дісталися дивом до Станіслава електричкою за годину. Сонячний Станіславів стрів. Як каже Тася, головне - що вдома Тебе чекають.

Дуже файно, що саме Сарматське море-ІІІ для друга Юрка стало першим міжосередковим заходом, кращої нагоди і бути не може :.

Та головна особливість і казковість легендарного Сарматського моря-3: Сонячна Амазонія у тому, що то справді була мандрівка друзів. Бо здебільшого здибаємося всі на файних імпрезах, метою яких здибанка є частково, а тут - головно.

Друзі, що розділили разом радість такого мандрування, діліться враженнями! Дописуйте на осередкові сторінки чи на frankivsk@cym.org!