Повертаємось…За вікнами з’являються шматочки цивілізації, а до неї так не хочеться…

ПЕРШИЙ ДЕНЬ.

    За попередньою домовленістю ми мали здибалися на вокзалі о 2.15.Це були друзі і просто знайомі, нас дев’ятеро. Під стукіт коліс потяга і бренькіт гітари ми рухалися до Микуличина, звідки і стартували.
    Лавка, підвісний міст, розвилка, перший хрест, уже і джерело надибали, коло якого помолилися і поснідали. Все ніби гаразд, дорога ще співпадала з словами автора статті у журналі «Карпати»…Сказати, що пишуть ці дядечки не точно, то мало сказати!!! Але шукати наш хребет ми мусіли по ньому. Адже на карті, яку ми мали, початку нашого маршруту не було.
    Ми не блукали (казав Толі ) !!! Лиш троха дезорієнтувалися. Пішов наш друг дивитися, куди вела дорога, яка йшла обходом, бо ми в той момент втрачали висоту. Толік пропав більш як на годину…А на нас чекав 150-метровий підйом. Це було круто. Простора дорога, ранкове дихання ліс і безхмарне блакитне небо, яке внизу ділилося розлогим деревом на дві половинки.
    Хребет. Щастя . Довгоочікувана вершина Ліснів і обід. Було смачно з двох причин: бо смачно і тому, що засніжена ЧОРНОГОРА навпроти наганяла апетит!!!!!!!!!!
    Далі пошкандибали на Чорний Пагор і далі на Сиголку. Коли на небі з’явилася перша зірка, ми приготували вечерю…Опісля сон…Міцний і здоровий!!!

ДРУГИЙ ДЕНЬ.

    Дощ…Потреба визначення оптимального шляху ставала найголовнішою. Надмірно складно було висунути голову з намету, бо в ньому ми нахухали і було тепліше, ніж надворі. Серед причин, які породжували труднощі, була погана видимість, орієнтуватися ставало складніше. Але ми йшли…Ми що не коні ? =) Як і першого дня, зустрічалися по дорозі хрести і каплички, стації «хресної дороги». Ми допускали і факт, що прийдеться ночувати знову в наметі, але… Неточності, помилки і нас, чисто випадково, занесло на полонину, на якій немовби грибок, розмістилася колиба. Радості були повні…серця!!!А перед сном і «Мафію» забацали!!! Навчилася нарешті…
    

ТРЕТІЙ І ЧЕТВЕРТИЙ,ЯК ОДИН.

6 год (чи то 8). Жили за «Стефиним часом». Пригоріла каша, вперше у житті зварена Юрою!
    КОСМАЧ!!!
    Ще зверху бракувало часу і вміння ,але було бажання взяти олівець і фарби і зафіксувати все побачене за мандрівку. Мої «художні витвори» більш би нагадували роботи експресіоністів ,але те що залишилося в пам’яті - то фантастично. Воно допомагає жити …
    ФЕСТИВАЛЬ!!!!!!!!!!Друзі приїхали (Іванка ,Василько, Іван, Юльця, Юрко…).
    Все було неймовірно голосно і проймало не до кісток – глибше. Емоції ставали все химернішими, вони готові були розірвати мене .Як ми жили без цього раніше?
    Можна зауважити, що інстинкт цікавості, пошук нового, захоплення невідомим - це тип життя! І світ, в якому ми перебуваємо, таки чогось вартий!!!
    Все починалося з музики. Нею і закінчилося. Ні, не закінчилося, тільки заснуло!Але ми мусимо через певний час її розбудити. Наш рок-н-рол ще гратиме довго!!!!!