27 вересня 2007 р.Б.

Дуже перепрошую за настільки запізнілу інформацію, Осінь вимагає переживати, а писати лише згодом. Та й що тут писати – треба бачити наші осінні Карпати. І незважаючи ні на що, таки ходити в гори. Здибатися в Косові, їхати дуже смішним автобусом, виходити на Буковецькому перевалі і просто йти догори. Трішки за картою, а трішки за тим, як малим ходив Вуду. Йти неспішно, аби добре вдивлятися в гори. Перейти кілька вершин, і вийти на Писаний камінь під вечір. І жодного дощу, яскраве ще навіть трішки тепле осіннє сонечко, наперекір усім прогнозам. Ще б пак – коли тернопільський сумівець і франківська сумівка вирішують піти разом в Карпати, що може стати на заваді? На Писаному камені високо ватра і розмова до ночі під повним місяцем. А вранці молочна річка під вами – туман не збирається йти з гір, та все ж розчиняється після ранкової кави на вершечку скелі. Йти – щоб повернутися неодмінно. Ніколи не буде замало друга, якщо ходити удвох в гори.

Скажете, що ми просто тусувалися? СУМ – це не частина життя, а щось на кшталт його способу. Тож і святкування цього ратницького свята мало бути сумівським. Ми з Вуду відклали все у будній день і таки по-сумівськи відсвяткували Міжнародний день туризму за Тернопільський і Франківський осередки. Гартуйтесь!

Олька