Під рукою можновладців
 Життя погибає,
А хто це із уст промовить,
Того світ не знає.
Не знає того світ,
Що там між верхами,
Плюндрують, сміються,
Як хочуть над нами.
Як хочуть , так крутять-вертять,
„заможні пророки”,
Рідну неньку Україну
В які хочуть боки.
В які боки повернеться:
То смуток, то горе,
Українець ж перейде їх,
Як пшеничне поле.
А за ним і багачі
Колосся потопчуть,
Без врожаю вони, певно,
Нас залишить хочуть.
Залишити без домівки,
Зробити палаци,
Й стерти усмішку назавжди
Вже „сірої раси”.
Стерти слово українське
З мовного потоку,
„Адже захід й схід, напевне, -
Нез`єднанні боки!”
Чи то кров у нас всіх різна?
За кордон живемо?
Та ж за штампом у паспорті
Українцем звемось!
Чи то все ота гординя
Російська вас вкрила,
Що до мови рідненької
Серце зачинила?
То яка ж ти, Україно?
Ділишся надвоє?
І уста твого народу
Мовчать, не говорять?
А слухають, як пускають
Всі слова на вітер,
Обіцяють, обіцяють:
„Краще будем жити!”
Та куди вже, мабуть, краще:
Від зарплати до плати,
Від пенсії до пенсії,
Від дати до дати!
Чи спитав хто українця.,
Як то важко жити,
Як на місяць „копійчину”
На хліб поділити!
Одні з жиру свого гнуться,
А інші без хати,
То на лавці, то в підвалі
Мусять ночувати!

З голубами годуватись,
З калюж воду пити,
Аби тільки до стабільності
Як-не-як дожити.
Дожити, поки розкрадуть
Геть усе, геть чисто!
І  збудують на руїнах
Давніх собі місто!
Може тоді уже схаменуться
І жиру їм стане,
І над рідною землею
Нове сонце встане!
Мовчить народ, спить, дрімає,
Боїться сказати,
Що не хочемо так жити:
Без надії ждати!
Чи, може, вам, люди
До вподоби стало,
Бути ляльками в театрі
Без кінця вистави?
Та де ж душі погубили
Святість і відвагу,
Щоб до щастя охочі
Йшли крізь голод й спрагу?
Чи не хочете боротись?
В стабільності згнити?
І того, хто гне вам спину,
Як брата любити?
Чи хочете зацуратись
Минулого й мови,
І усе переписати
Під нові основи?
Не ганьбіть же, українці
Свого духу славу,
За яку погибли люди,
Що з попелу встала!
За яку життя віддали
Мільярди і сотні,
І опухлі від голоду
Боролись голодні!
А тепер в теплі й в достатках
Рвем з бідного свиту,
І розтрачуємо мудрість,
Горілкою спиту!
Ну, а Бога проміняли
На обідні ранки,
Щоби виспались, як краще,
Пани і панянки.
А що їм, як є гроші,
То чом не купити?
А до Бога з чим прийдете?
Без душі, та в свиті?
Самолюбством й лицемірством
Перепхані стали,
То ж як то би ви в неділеньку
Та й до храму встали?
Бо їм гроші за науку,
За душу – копійка,
А по серцю протоптались
Розпуста й горілка.
А любов? Де ж та любов?
Де джентльмен? Дама?
Де гармонія в сімействі?
Батько, діти, мама?
Батько й мати попрощались
На незнані строки,
Роз`їхались по країнах
На довгії роки.

 А дитина, цвіт небесний,
Боже миле чудо,
З кимось з родичів, самотнє
Життя перебуде.
Нема кому приголубити
Донечку чи сина,
Як подзвонять, то голубся
Серденько дитини.
Передасть тобі матуся
Одежу і гроші,
Ну, а батько теж потішить -
Пришле щось хороше.
На устах дитинки сяє
Усмішка сумненька,
І глядить туди, далеко,
Де батько і ненька.
Так дитинство маленьке
Сльозою зроситься,
І прийде зненацька юність,
Як з неба жар-птиця.
І хто де піде шукати
В цьому світі щастя,
І хто може і знайде,
А кому не вдасться.
Не вдасться...Бо поміж вулиць
Зустріне недолю,
Надарма життя розтратить
І погубить волю.
Стане жертвою злидарства,
Звіринства й знемоги,
Чи пияцтва й наркоти,
І впаде з дороги.
І погине цвіт країни
З стабільності радий,
Бо ж не було у дитинстві
Поради й розради.
І не було геть нічого,
Лиш одежа й гроші,
Та не винні ці батьки,
Вони ж бо хороші.
Мусять їхати бідненькі,
Діточок  лишають,
Бо де тут для простого
Знайдеш частку „раю”.
Та за що нам українці
Губити  родину,
Щоби вивчити у вузах
Донечку чи сина.
Та як можна в цій країні
Хоч якось прожити,
Щоб робити на роботі
Треба ж заплатити!
І аж крається від цього,
Аж волає серце,
Бо із сумерків недолі
В темні ночі „премся”.
А в родинах, як  живеться!
Як сваряться й б`ються!
Та хіба ж це Божі люди
Такими стаються.
Та коли б ви Боже слово
За основу брали.
То ні п`янства, ані бійок
Уже б не бажали.
А від диму сигарет
Ви як зомбі скуті,
Кричите і кричите
Лютіші від люті.

А своєю набожністю
Хвалитесь при мові,
От такі то ви є вдячні
За муки Христові!
От такі то ви мізерні
Гірші за рослину,
Вона в`ється хоч до сонечка,
А ви за грошима!
Де душа ж, де совість ваша?
Де та твердість слова,
Яке скоро мов розтане...
Сплюндрована ж мова.
Засипана матюками,
Русизмами й гірше!
Ви ж для гордості своєї
Вживаєте іншу!
Прокиньтеся ж ви нарешті,
Протріть свої очі,
Бо країна пропадає
Від ранку до ночі!
Бо по замках поробили
Місця для розваги,
Щоб духовність замінити
Пустими ділами!
Щоб добити, докрутити
З початку до краю,
І затьмарити свідомість
Від Бога і раю!
Та не вийде в вас злодюги
Всі душі забрати,
Розіслати всіх по світу,
Зсадити за грати!
В вас і сила є, і влада,
Та віри немає,
А хто має в серці Бога,
Той і не вмирає!
А за всі ваші поступки
Запитайте в Бога.
Не вбивайте свої душі,
Не цурайтесь слова!
Бо для них оці слова,
Як удар по щастю,
А сказати треба все,
Чим  швидше, тим й краще!
Покайтеся, наверніться,
Прийміть дух небесний,
І що з малку є у серці,
Ще, може, воскресне!
І не треба нас губити,
Ягоди калини,
Бо без кетягів не буде
Неньки України!

Довганич Наталія
м. Долина