Часто Черкащину називають серцем України. А цього року тут билося серце сумівських всеукраїнських літніх таборів. Традиційно першим відбувся вишкільний табір, який цього року був названий іменем Миколи Міхновського, видатного діяча української революції і автора праці "Самостійна Україна".

Хоча табір тривав тільки вісім днів, він став справжньою дружною родиною: сумівці з усієї України, семінаристи з Львівської Духовної Семінарії "Святого Духа", четверо сумівців з Великої Британії та голова Світової Управи СУМ подруга Віра Гайдамаха. Програмова табору подруга Неля Лавриненко уклала насичену і динамічну програму, а інструктори подруги Віра Гайдамаха і Леся Скорик та друзі Сергій Вальчук і Святослав Липовецький допомогли їй провести цікаві виклади і заняття. Знахідкою цьогорічних таборів були брати- семінаристи Іван, Петро, Степан і Андрій, які проводили в таборі катехитичні гутірки. Сумівці їх полюбили за веселість і розум, активність та ініціативність, а деякі сумівки - за карі очі... Хлопці-семінаристи також полюбли СУМ і сумівців а на прощання попросили таборовиків написати побажання на таборових футболках, отримавши після того замість білих футболок кольорові - так густо їх розписали.

Одного дня таборовики відвідали могилу Тараса Шевченка на Чернечій Горі біля Канева. Багато з учасників вперше побували на цьому місці, яке прийняло на вічний спочинок Пророка "сподіваної волі". Сумівці також вшанували пам’ять Олекси Гірника, який віддав життя на схилі цієї ж гори, протестуючи проти московського поневолення України.

Табір відбувався у чудовому сосновому лісі на березі Дніпра. Гарна сонячна погода допомагала не тільки вишкільній програмі, а й відпочинковій - кожен, хто хотів, міг щодня купатися в ріці, загоряти на сонці. Але таборова ватра, яку збудували хлопці, залишилася чекати юнацького табору, бо її накрила рясна липнева злива. Замість годувати комарів при ватрі, таборовики влаштували символічну ватру зі свічок, яка не була гіршою від справжньої. Швидко минули таборові дні, прощатися було сумно, але всі ми знаємо, що взимку матимемо змогу зустрітися на таборі дружинників, а там далі - не за горами і наступне літо.